Інформація

Автор: :

За-ли-ши-ся…

Лис 10 2014

За-ли-ши-ся…

Тобі є що згадати, та ж чи хотілося б?.. Дивно й недоречно зринають колишні сни. Сни твоїх днів і ночей. Заплутаність емоцій і жага почуттів…

За-ли-ши-ся… Тут і зараз. У примарнім світлі літепла. Зостанься із сьогоднішньою впевненістю твоїх рук… Затули від розпачу, бо ж до снаги… Бо ж інакше – впаде цей світ… Світ сьогоднішнього… Так хистко збудований на отій колишній рані.

…Бо ж виявилося – час не лікує, ні. Лише потроху пригортає золотаво-тьмяним листям буття…

Сьогодні. Будь тут. Не треба вертати у ті дні. Цей шлях вже пройдено, і вороття просто не має бути. Це я кажу. Тобі. Лишись у цій миті.

Робота фотореаліста Імана Малекі.

Робота фотореаліста Імана Малекі.

 http://h.ua/story/410968/#ixzz3IcAJQsDE

Автор: Агата Аргентум • Художня проза • 0 • Мітки: , ,

Венеційська маска. Біль. Фрагмент

Лис 6 2014

Венеційська маска. Біль. Фрагмент

І знов, як завжди… Мусила пізнати ще й твій біль, моя найпевніша і найвишуканіша маско. Розвіялись чари венеційського карнавалу, і спізнала твій біль. Та – твою справжність.

Пощо ти торкнувся тієї ніжно-звабливої фарби на її щоці? Прекрасна чужинка, дивовижне творіння старих майстрів, вона полонила чаром якоїсь інакшості та незвичності. Пригадувались давні мадригали й менуети, а думки одразу ставали до ладу, неначе придворні Короля-Сонце.

Із нею було затишно і якось певно. Щільно припасована, та маска одразу починала владарювати – думками, діями, ба навіть настроєм. То була іще та вар’ятка!

Маска-чар, маска-мана, фантомне видиво, що робило інакшим не світ, ні, але свого власника. Маска, що повністю мінила його, і панувала над його світом…

Автор: Агата Аргентум • Художня проза • 4

Навколополітичне. Риторичні запитання

Жов 27 2014

Навколополітичне. Риторичні запитання

 

Натрапила на свій вірш десятирічної давнини…

Державність, побудована на грі.

Хто переграв тебе, сумний народе?

Коли злилось твоє Трипілля в долю,

Ти виявивсь у іншій площині.    /17.12.2004/

 

…Ну що ж… головне, — так само, як тоді, — безпомильно праві. Так само, — критика дорівнюється до ворожості. і т.д., і т.д. І так само, — повна глухота.

Права на помилки, розкачування, ігри, — більше немає. І часу — усе менше.

Можливо. досить грати і втішатися іграшковими “перемогами”?..

…Нічого особливого, в принципі, але знову ж — “нові” самовдоволено-переможні обличчя зі старими звичками й закидами. Вкотре хтось намагається казати від імені усього народу… Нічого, власне, іще не зробивши.

Автор: Агата Аргентум • щоденність • 2 • Мітки:

Диптих у багряних тонах

Жов 21 2014

Диптих у багряних тонах

Варіації на тему поезії Т.Шевченка

 

   (громадянська лірика)

 

Мороз по шкірі пробирає,

Як озираю ті діла…

Вже рік не перший до розмаю

Минув, коли сама пішла

Хисткими кроками Вкраїна,

Та недогледіла, що сина

Забрала доленька тяжка,

Що знову зирить хижим круком,

Чи не відтять красуні руку,

Та й кинуть далі дотлівати,

Бо не врятують батько-мати,

Та й піде слава по світах…

Молюся… з сонцем на вустах…

Даруй малесеньку краплину,–

Сльозинку радості дитині…

 

Диптих у багряних тонах

 

        (екзистенційні мотиви)

 

“І сонце гріло, не пекло!”

А далі пЕкло – геть за душу

Щодня торкає, й душить, душить…

Вже й розпадаєсь полотно,

Де золоте колись шитво

На сонці гарно так сіяло,

Та й світла вже того не стало…

Все так – було,  і загуло.

Скажи, — чого ж бо так воно, —

Що на світанні золотіє,

Дарує в щирості надії;

Опівдні припече тавром,

Що хочеш геть піти з ціпком…

Й надвечір раптом так засяє,

Мов з горобиною коралі,

Де гіркоту єдна з красою…

Ну що ж… хвилинку ще постою,

Бо не один на світі вік

Живе й страждає чоловік.

 

Валерія Дмитрук

21.10.2014

http://h.ua/story/410127/

 

ПЕРЕСПІВУЄМО КЛАСИКА
(в рамках конкурсу http://h.ua/story/409963/ )

Автор: Агата Аргентум • поезія • 3 • Мітки:

Универсальность притчи

Жов 21 2014

Универсальность притчи

 

Люди общаются по-разному. Особенно в интернете много оригинальных способов общения и обмена информацией. Форумы, блоги, комментирование статей на сайтах и создание чего-то своего. 

Уютно грея руки кружкой любимого кофе или чая, в обеденный перерыв заглядываем на какую-то привычную виртуальную тусовку. Тут знаком каждый закоулочек и привычки его обитателей. Обмен приветствиями, пара шуточек и, если повезет, удачная игра в экспромты, и вот уже получен заряд дополнительной бодрости и хорошего настроения. 

Конечно же, не позитивом единым живы такие тусовки! Случаются и стычки: намеренные или по недоразумению. Иногда они перерастают в затяжные конфликты. Особенно если какая-то сторона страдает от дефицита внимания и использует любой повод для самопиара. Например: каждую свою публикацию привязывает к тому или иному постороннему автору. Хотя тот автор мог оказаться в поле зрения чисто случайно и совсем не собирался вступать в длительные отношения. А теперь как бы придется! По воле самообиженного прилипалы. 

Решать подобные конфликты на виртуальных площадках можно разными способами: вечный обоюдный игнор, жалобы администрации, хотя везде разные правила, уйти подальше и ловить свою долю кайфа в местах повеселее и подружелюбнее, эскалация конфликта ответными зеркальными действиями, наплевать на крикунов и их комплексы, реагировать с юмором в радость себе и адекватным читателям.

И вот тут-то хорошим вариантом может стать притча. Это не шарж, который более портретный и обидный. Не издевки и дразнилки. Притча: это то, что может сослужить хорошую службу в любых условиях. Это вывод, который сделал его автор и хочет рассказать, поделиться своим небольшим опытом с другими.

Определение притчи из Википедии показалось мне слишком сухим и устаревшим. Потому поискала и нашла что-то, близкое к нам, активным и не очень, юзерам. 

Вот несколько определений того, что такое притча: 

“Притча – это короткая история, которая учит быть мудрее. Это не анекдот, над которым посмеялся и тут же забыл, это сказ, наполненный смыслом, над которым надо подумать, вдуматься. И не всегда смысл притчи лежит на виду, надо понять саму суть того, что сказано.”

“Притча это практически басня в прозе. От басни притча отличается тем что её герои в отличие от героев басен менее метафоричны и менее сказочны что ли, а походит на басню тем что как и басне в притче есть очевидная мораль которая и завершает притчу.”
http://www.bolshoyvopros.ru/questions/111522-chto-takoe-pritcha.html

Мне притча нравится тем, что выходит далеко за границы какого-то мелочного конфликта, которого, возможно, вообще нету. Притча идет гораздо дальше и позволяет оценить и ситуацию, и участников. Себя в том числе. Если присутствует здравая самокритичность. И к тому же, это творчество, а не банальный ответ в духе: “Сам дурак!” Потому притчу бывает интересно читать и перечитывать без всяких привязок к кому-то, без чего, естественно, междусобойчики нежизнеспособны.

И в завершение, предлагаю мини-притчу о птичках. 

Универсальность притчи

В одном саду был специальный птичий павильон. Там было множество диковинных и не очень птиц с разнообразным оперением, повадками и голосами. Они все были исключительными, отличались между собой и вовсю старались затмить других именно своими качествами. 

Время от времени приходил хозяин, с ленцой любовался на красочных птиц, слушал общий гам ихнего разноголосого хора, и указывал, кто сегодня на какой жердочке заночует. Птицы из павильона гордились каждой полученной привилегией, ведь заслужили ее своей красочной исключительностью.

Однажды они заметили пичужку, которая повадилась запархивать в павильон меж прутьев решетки. Она какое-то время слушала хор исключительных, вставляла свое чикчирик и улетала. 

Возмущению птичника не было предела:

– Да кто она такая? Не подняться ей выше самой нижней жердочки!

И они были правы.

Зато птичка не разучилась летать. А лазанье по жердочкам: удел тех, кто готов этим довольствоваться.

Хорошего дня всем птичкам: в павильонах и на свободе!

 

Cristi Neo

18.10.2014

http://h.ua/story/409973/

Автор: Агата Аргентум • perepost • 0

Подземка

Жов 8 2014

Подземка

 

Город заглядывал в глаза, как одинокий пес. Мы встретились и расстались на станции метро. 

Под землей все выглядит и звучит иначе. Призрачные, без теней, силуэты, растворяющиеся, плавящиеся в неоновом освещении, где теряется время суток, и только на табло отмеряются отрезки времени. Тут некуда спешить, кроме как на последний поезд. Тут многолюдно и пусто одновременно. 

Я привыкла к вечной утренней толчее и поздневечернему затишью своей станции, когда можно почти беззаботно забыться на скамейке, погромче включив музыку в наушниках, и медитировать. Тут уже как дома: знакомо все до мелочей, расписание, интерьер, даже людей постепенно начинаешь узнавать. Кто-то утром спешит на работу, кто на учебу. А по вечерам: в бассейн, на встречу, на прогулку, домой с покупками, из дому на закупки, с детьми и любимыми, с друзьями и новыми знакомыми, с читалкой, планшетом, смартом, тетрисом, и, не поверите, дедушка с кубиком рубика. 

Нас так много, что обрывки слов и мыслей, кажется, заполняют каменное пространство подобно волнам. И этот подземный океан подхватывает каждую капельку, убаюкивает, несет за собой. И ты прекращаешь сопротивляться, полностью отдаваясь ритму его волн. 

………..
Мы встретились, чтобы попрощаться на станции метро. Так проще. 

Потом, выходя из-под земли, есть шанс вытряхнуть все из головы, как сон, прищуриться под лучами солнца или съежиться под струями дождя, и идти вперед, подальше от уютного каменного и такого размеренно-автоматичного подземелья, словно созданного для расставаний. Идти вперед, к новой встрече. Но уже: не в неоновом свете безвременья.

 

Cristi Neo

06.10.2014

Читать полностью: http://h.ua/story/409469/#3166145#ixzz3FV8NIkRb

Автор: Агата Аргентум • perepost • 3 • Мітки: , ,

Осіннє

Вер 15 2014

Осіннє

 

Зіграй свою мелодію
наодинці.
Як у прочинене вікно
терпкі пахощі гілля
стукотітимуть.
І гульвіса-вітер
пожовклого дня
гортатиме газету,
що з її сторінок
посміхалось минуле.
…Що для когось — учора.
а для інших — назавжди.
Безборонне обертання
з літа — до осені —
перелічує твої дні
холодним стукотом
“день-ніч “…
…Неоднаково

 

Валерія Дмитрук

Автор: Агата Аргентум • поезія • 5

Уважна “неуважність”. Замітки на полях

Вер 4 2014

Уважна “неуважність”. Замітки на полях

 

   Часом життя влаштовує цікаві експерименти, результати яких можуть привести до несподіваних і не надто приємних висновків.

   Але… реалізм, він такий, — грішить непричесаністю, непригладженістю, недопродуманістю. Тим більш — реалізм непередбачуваності й спонтанності.

 Скажімо, маємо змогу посміятися з дотепної гуморески, шаржу, карикатури і т.д. Про якусь особу. Усі хвалять автора і його прозорливість чи просто “випадково натрапили”, “не зрозуміли”, про що це, й “оцінили лише художні якості твору”. Буває, — і “випадково”, і “просто так”, і “не помітили”, й усе інше… Життя, — воно таке, що пояснень завжди знайдеться море. Аби лиш шукати ;))

Та найцікавіше починається наступного дня, коли той же гуморист-дотепник вирішує на хвилі вчорашньої слави й підтримки мас оприлюднити іще один, аналогічний за художніми якостіми (це для тих, хто “оцінює лише художній твір”), але відмінний за “об’єктом натхнення” опус.

І тут вже спостерігаємо зовсім іншу картинку, коли захоплені фанати “прозорливого автора” не верещать, що він “жжот” і т.д., а якось тихенько-сором’язливо оминають те, чим іще вчора захоплювалися.

Звісно, є очевидна “кліка”, яка й не приховує у подібних випадках свої симпатії й антипатії. Змушує замислитися інша група, — тих, хто “не помітив” вчора конкретну адресну спрямованість там, де вона була відкрито зазначена, а сьогодні нарешті став чи то уважним, чи то вже перехотів сміятися… Хтозна )))

…як сказали б у подібних випадках гумористам-дотепникам, — “Бреши, та не забріхуйся. Затям собі, — на хазяїв не лають”.

Отака вона — “спонтанна” й “неуважна” публіка…

…Так чим же керуються люди у подібних ситуаціях? Чому — аналогічне — вчора смішило, було влучним і дотепним, а сьогодні вже — ні? Хіба ж це “раки, які вчора по три, а сьогодні — по чотири, але великі”(с)?

Звісно, автор-гуморист у одному з випадків міг бути й неправим. Зазвичай у такій ситуації і “фанати”, й “любі друзі, щиро поважаючи людину, намагаються вказати на її помилки. Але буває й таке, що, прикро засмучені й розчаровані помилкою “оракула”, впадають у прикрість, розчаровуються і взагалі втрачають до нього інтерес. Цілковито ймовірний варіант. Але час (і активність автора-дотепника) зазвичай демонструють остаточну вибірку, на основі якої можна робити глибші висновки.

Наразі можна лише зафіксувати ту картинку, що складається за результатами дводенного “експерименту”. І поставити під сумнів такі якості, як “неуважність”, “оцінювання виключно художніх якостей твору”, “неупередженість і незаангажованість” читачів. А також, звісно, — і їх “дружнє ставлення” до автора як самодостатньої особистості. Адже людині, яку поважають, до думки якої дослухаються (!) обов’язково скажуть про свої сумніви у її позиції, яка, менш, ніж за добу, припинила вкладатися у звичне сприйняття захоплених реципієнтів.

Автор: Агата Аргентум • щоденність • 6 • Мітки: ,

Безкінечність можна посунути…

Сер 27 2014

Безкінечність можна посунути…

 

Безкінечність можна посунути,

нехай собі ще почекає;

п’ємо каламутні думки

з гіркуватим осіннім чаєм.

П’ємо і ховаймось за гордість,

за правила і усталеність,

а думки – до весни вже просяться,

коли осені рух зупиняється;

коли холодно так і зимно,

коли знаєш лише, що треба…

а кому: тобі тут на землі,

а чи там комусь – вже на небі?

Безкінечність іще почекає,

то буденність нас мчить у вир.

Та однак, прохололим чаєм

не зігріти душу, повір.

Автор: Агата Аргентум • поезія • 3 • Мітки:

На добру згадку про літо-2014

Сер 22 2014

На добру згадку про літо-2014

Ось і минає чергове літо нашого життя, літо-2014. Непросте, особливо для України, просякнуте далеко не святковим і безтурботним настроєм пори відпусток і сонця…

Хоча, звісно, як і кожне інше літо та будь-яка пора року й буття, це літо увібрало в себе безліч найрізноманітніших фарб та відтінків, — від наймінорніших і похмуро-холодних, і до світлих кольорів надії, свободи, сонця, життя.

Творчі автори нашого порталу громадянської журналістики Хайвей вирішили спробувати зафіксувати миттєвості цього літа у своїх аматорських поетичних і прозових творах, написаних у творчих тандемах чи окремо. Це був вже другий творчий конкурс, започаткований і здійснений вільними журналістами порталу — http://h.ua/highforum/5440/ (перший відбувся у травні цього року — http://h.ua/highforum/5422/ )

Вітаю усіх учасників конкурсу творів про літо-2014, а це (у порядку подачі творів): Александра1979, Cristi Neo, Жанна Жабкіна, Люсі Крофт, Славік, Larekka, Юрій Пелих, Юрій Єрмоленко, Ліліт, А.Аргентум (хоча себе вітати якось не випадає, але таки привітаю з успішною реалізацією спільного задуму).

Звісно, які ж автори без уважних читачів? Так, хтось сподівається на вдячність нащадків, хтось пише “для себе”, але більшість з нас, тих, хто приходить на різні творчі сайти й портали для творчого спілкування, вдячний за живий відгук на свої думки й твори. Тому щира подяка найбільш уважним читачам конкурсних (та й не тільки) творів, а це — Ніна Черкасова та Надія Мацкая-Олейник. Вдумливий читач, — немов дзеркало, якого часом так не вистачає авторові.

Отже, подяка усім, хто так чи інакше долучився до конкурсу “Літо-2014”, хто йде з творчістю по життю і дарує її іншим.

А нашу спільну працю, результат творчого конкурсу зібрано у невеличкій електронній антології, що відтепер зберігатиметься на міжнародному сервісі електронної літератури ISSUU.

І нехай ця добра згадка про літо-2014 часом зігріває і надихає кожного.

Творчих успіхів, колеги!

http://issuu.com/570843/docs/________.________________6dcb0be7abd7e6?e=12932959/9021969

Автор: Агата Аргентум • відео • 10

1 2 3 4 5 6 7 8 »