perepost

А як звучить твоя душа?

А як звучить твоя душа?

Іноді з нами трапляються речі, які нереально зрозуміти й пояснити. Логіка нервово палить на сходах у парадному, спадаючи важкими кільцям диму на нижні поверхи.

Усі ми влаштовані однаково, по самі вінця заповнено наше внутрішнє емоційне сховище. Тільки ось чим…? У кого як… Різниця між людьми тільки у звучанні та якості звуку — як у музичних інструментів.

Ми усі роялі, приміром, або скрипки…Струни однакові, а звучання різне. Іноді чуєш суцільну фальшиву какофонію у виконанні знайомих струнних чи клавішних…Глибина і якість звуку – ось що вирізняє людьский інструмент душі у розумних та безглуздих, настирливих і закомплексованих, хамів та інтелігентів, світлих душею і морально потворних.

Непереборна перешкода ховається у самій людині, розпалюючи різноманітну палітру почуттів. Хтось порадіє разом з тобою маленьким успіхам, а дехто, начебто радіючи, для власного самозаспокоєння зробить мерзотний вчинок, прикрашаючи його порожніми словесами-фантиками під галасливе “адобрямс”. Та нехай… кожному, як то кажуть: зарахується… бо сплачувати будемо тільки за особовими рахунками. А у кожного він — один-єдиний. Така собі скарбничка на всі випадки життя.

Тож багато питань виникає… відповідей однакових не буде … 

 Що таке кохання..? І чим воно відрізняється від полум’яної пристрасті?..

 Чим образа відрізняється від роздратування?… 

 Чи існує справжня дружба?…

 Хочеться вірити у зразкові еталонні людські якості в людях, боляче розчаровуватися…

Людські вчинки, як свічка, можуть спалахнути і згоріти на благо, а можуть… … … …

 

24.06.2014

ЛюсіЯ

Читать полностью: http://h.ua/story/405287/#ixzz35eHeeHjB

Разбор “полетов” творческого конкурса

Разбор “полетов” творческого конкурса

Разбор "полётов" творческого конкурса:))

Дорогие читатели и соавторы,  первый совместный конкурс на ХВ завершился. 
Особая благодарность организаторам за инициативу, а нам всем: за работу! Итак, подведем итоги:

В результате сотворчества стало ясно, что Штирлицы не плачут, а Флорентиец всегда звонит дважды. Даже когда он находится на краю света или идет по канату. А разговоры с вечностью главное не затевать в четверг, чтобы не сложилась иллюзия благополучия, и не пришлось уговаривать себя перед побегом в утро астр. 

 Ниночке Черкасовой, как самой внимательной и активной читательнице, огромное спасибо от всех нас, и маленький презент в виде симпатичной бабочки.  

Разбор "полётов" творческого конкурса:))

А всем участникам — постеры с цитатами из их миниатюр.

    

Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 
Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 
Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 
Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 

Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 

Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 

Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 

Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 

Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 

Разбор "полётов" творческого конкурса:))
 

Разбор "полётов" творческого конкурса:))
И всем – поздравление с Днем журналиста! 

 

06.06.2014

ЛюсиЯ



Читать полностью: http://h.ua/story/404527/#ixzz34qbG63iH

Мисливець за вічністю

Мисливець за вічністю

І

Якось вночі над лісом раптово пролетіло кілька десятків відьом.


Вершник від несподіванки розкрив рота, коли побачив таке диво. Із затамованим подихом спостерігав цю картину, аж поки чародійки не зникли вдалині. Вражений мандрівник вирішив зупинитися й перепочити. Поки  розпалював багаття, у голові роїлися різні думки… 

– Що це було? Примарилося через втому? Але ж ні, повітрям летіли жінки на гілках, руде волосся тріпотіло від вітру, а блискучий шовк сяяв навіть у темряві… Звідки ж вони.. і куди полетіли?.. 

На вогні вже смажилось м’ясо, мисливець підкидав у багаття дрова, а зголоднілий кінь почав скубати зелену травичку. Вмить, мов грім з чистого неба, коло вогнища з’явилися дві молоді й надзвичайно вродливі відьми. Мандрівник ошелешено спостерігав чаклунок кілька хвилин, забувши про все навкруги і міцно стискаючи мисливський ніж у руці, та врешті ляснув себе по коліну. Дівчата блимнули полум’яними очима і голосно розсміялися. Заковтнувши прохолодне нічне повітря, чоловік запитав:

– Хто ви? 
– Ми відьми з найсильнішого світу, прилетіли до землян крізь спіральний лабіринт.– відповіла одна з них. 

Навколо чарівниць спалахнули маленькі зірочки сріблястим дощем і невідома потужна енергія яскравою плямою облетіла мисливця тричі, а потім розчинилася у повітрі. Він хотів щось сказати вголос, та не зміг, відчуваючи непрохане вторгнення у свій мозок. Здавалося, що кожна клітина оголена, і хтось зазирає всередину, роздивляючись його думки та майбутні дії. 
Отямившись від чаклунських спецефектів, хлопець відчув порожнечу й тривогу.Одна з красунь ледь доторкнулась до мисливської шкіряної рукавички, і немовби магічна іскра проскочила між ними.Тепер відьми безпомилково відчули душевний стан людини і готові були поділитися своєю місією. 

– Ваша планета — це зерня у Всесвіті. Ми спостерігаємо за вашим життям, і прийшов час втрутитися… стільки насилля, віроломства, злодійства, розколів, кровопролить, війн.. Ви маленькі створіння, що так і не навчилися жити по-людськи, дотримуючись законів. Прості люди почувають себе нещасними і безпорадними.Ти повинен нам допогти, бо як звичайна людина маєш правильно відчути наше вторгнення.

Ви потрапили у духовну пастку. Не можна вам, звичайним смертним, бути такими агресивними до самих себе. Це самоїдство яке приведе до самознищення. У світі закінчується рівновага, і зло почало перемагати.

–Що я маю робити? — запитав мисливець. 
– Ти просто повір нам, крізь тебе до всіх прийде переконня у відповідальності до себе, та до інших живих істот. Ти не повинен бути байдужим до чужого горя, бо тільки так добро переможе!

З словами дівчата розчинилися, мов міраж, голос іще відлунив металевим передзвоном, а мисливець побачив, як  небо грає тисячами світів.


ІІ

Треск веток разбудил утром охотника у затухающего костра. Обрывки мыслей, тайных знаний и ожидания какой-то угрозы путались в голове, как ветвистые 
рога пристально уставившегося на него лося. Обычно животные не подходили так близко к человеку, и тут что-то было неладно. Попытавшись достать свое оружие, охотник понял, что именно не так. Он стал другим, уже не человеком, а какой-то новой сущностью. 
Судорожное вглядывание в воду ручья помогло наконец собраться с мыслями. 
Этой ночью охотник повстречался с ведьмами-наблюдателями, успевшими насмотреться что творится с Землей и с её жителями. Эта встреча явно не была случайностью. Его род издавна был охотничьим, как и всё население планеты, в борьбе за жизнь и пропитание они не останавливались перед насилием не только над животными, но и над людьми. 

Лось пристально смотрел на человека и, подходя всё ближе, словно повествовал ему всю прожитую охотником жизнь. В глазах животного отражалась ненависть и доброта человечества, а между ними словно рекой пробегала дорожка. Извивистый путь к блаженному совершенству. Ноздри лося обдали лицо охотника каким-то особым теплом, и тот, не в силах удержать слёзы, обнял животное. 

Человек думал, что жизнь, это борьба за территории, полные закрома, из которых по весне выбрасывали заплесневелые излишки; обман соплеменников ради наживы. Он думал что он “царь” природы, высшее существо. Как же он заблуждался! Глаза лося сказали, что есть у дорожки два конца… И тот, к которому  человечество движется, слепо веря в свою безнаказанность и уничтожая природу, приведёт планету к гибели. 
На лице охотника не было ужаса, лишь стыд. Стыд за то, что он и всё его племя так глупы. Великий дар, полученный от ведьм, стал роковым для него и спасительным для всей планеты.

Он научился слышать голос природы глазами и видеть её боль душой. 

Забросив оружие и отпустив лошадь, человек начал ходить и проповедовать на планете законы природы и спасения. Люди не хотели признать свою глупость, но дар охотника был и в передаче умения чувствовать природу. Увидев мир новыми глазами, люди начинали жить иначе. Возвращали земле оружие, сделанное из добытой оттуда руды. Сажали деревья и жили в ладу с природой. Конечно же, вожди были против. И последовал указ поймать и наказать проповедника.


ІІІ


В одну з холодних, осінніх ночей його схопили і привели до палацу самого лютого князя, котрий зібрав всіх правителів планети аби показати їм ворога. Йому задали одне питання:

– Ти хочеш зберегти своє життя?
На що той відповів:
– Я вже зберіг його тисячі і мільйони разів, своє, ваше, і всієї планети.

Лють охопила князів, котрі втратили контроль над своїми людьми, вони втратили левину долю військ, не було більше й лісорубів, і каменярів… вони втрачали свої превілегії і їм доводилося робити те, чого ніколи не робили, а саме, самим працювати.

Ранком на велетенській площі зібрався люд, серед площі стояла шибениця… вивели проповідника й одягли зашморг. Задумали налякати людей й загнати їх назад у ярмо вбивства та нищення. Але чомусь усі веселилися, посміхались, жартували та обіймали одне одного. Музики грали веселих мелодій. 
Князі лютували у своїй лоджії. Був даний наказ почати страту. 

Аж у небі з’явилися дивні сяйва, вони закружляли навкруг шибениці, перетворивши її на 
велитенського лося, а на його спині опинився мисливець. Лось вдарив задніми копитами і палац тріснув навпіл, потім звір крутонув рогами, і всі князі та їхні приплічники полетіли геть в безмежність космосу, крізь спіральний лабіринт, до найсильнішого світу відьом. Де стали їх служниками. 

Планета була врятована, як і людина, котра спромоглася відкрити очі на шлях порятунку. Лось востаннє вдарив копитами й здійнявся з вершником високо в небо. Перетворившись на сяяння вони сщезли у світлих ранкових хмаринках.

25.04.2014

ЛюсиЯ, Славік, Cristi Neo



Читать полностью: http://h.ua/story/402714/#ixzz34qVSfqmD

Славік і Христина у шамана

Славік і Христина у шамана

Скажений вітер пригнав важкі темні хмари. Місяць заховався за них, і все навкруги миттєво поглинуло липкою темрявою. Славік потер очі, але нічого не побачив у цій абсолютній чорноті. Несподівано хтось схопив хлопця за лікоть і добряче смикнув. 
– Сла-ві-ку… — тихенько прошепотіла Христя, — ти тут? 
–Налякала ти мене, сестричко, вчепилась так, що моторош пробігла по тілу. Де це ми, куди потрапили? Щось шаман наплутав, обкурив нас, у бубон постукав, та й зник у тому білому тумані. Якесь дивне відчуття, ніби ми на край світу опинились.. Що тепер робити, навіть, не уявляю.. 
Христя трохи помовчала, звикаючи до темряви, а потім голосно зойкнула побачивши біля своїх ніг незнайомця. Він лежав нерухомо. Почувши дівочий голос, тіло чоловіка заворушилося. 
– Дай мені, друже, руку — гучним голосом промовила людина. 
–Так це ж наш шаман, — зрадів Славік.
Хлопчина намацав у кишені сірники і віддав їх Христі, а потім протягнув свою руку чоловікові. Дівчина чиркнула швабриками, й світло блимнуло на обличчя шамана. Він був блідий та трохи тремтів. Переконавшись, що усі цілі і майже здорові, Христя запропонувала розпалити багаття. Вітер затих, а на небі виклювалось кілька зірочок-світляків, які начебто миготіли SOS. 
Стало світліше й веселіше. Насилу сівши, шаман звернувся до Славіка: 
– хлопче, я бачив минуле, люди завжди отримували брехню, відчували жорстокість у пошуках істини та справедливості від самого початку Всесвіту. Кожна наступна дія вперед, кожне уміння, людська мудрість, були здобуті у важкому змаганні кількох велетенських сил, поперемінно видряпуючи їх у слабшої сили, або менш спритної. Свобода є надбанням тих, хто спробував битися за знання, не жалкуючи себе. Бо завжди є такі, хто прагне нас бачити беззаперечно слухняними, та мовчазними вівцями. Ви молодь, і тому протистояти буде не легко, але немає вибору. Тож добре подумайте, і ніколи не здавайтеся. 
Яскраві сині очі чоловіка іскрилися надією перемоги. Христя і Славік із захопленням слухали шамана. Бо вони хотіли бути вільними щасливими людьми.

06.04.2014

ЛюсиЯ



Читать полностью: http://h.ua/story/401858/#ixzz34qUk9p2g

Северное сияние

Северное сияние

Большое и искреннее спасибо другу и соавтору этого рассказа и самой идеи, Славику.
Вся жизнь как сон, как сказка… когда есть рядом друг !
И льды, ни холода уж не опасны, и дарит радость всё вокруг !



Костер понемногу догорал, рассыпаясь жаринками углей, и отбрасывая причудливые блики на лица людей, сидевших рядом. И эти блики понемногу стали смешиваться с другими, какими-то зеленоватыми, небесными сполохами. Это появилось северное сияние.
Существуют явления намного древнее человека и выше его понимания. Наверное, древние люди приписывали этим мистическим сполохам большую силу, побаивались и любовались а игру неба, то привыкая к ней, то заново удивляясь и очаровываясь.
Каждый размышлял о своем у лениво догоравшего костра. Под вспышками неба вспоминалась жизнь, картинки из прошлого, как на экране, возникавшие в небесном калейдоскопе. 
Собаки у ног хозяев чутко дремали. Им тоже небесная игра навевала что-то свое, только им ведомое.

Северное сияние

А путь предстоял далёк и очень трудный… сквозь озёра скованные льдом, через горный хребет окутанный, густым как шерсть псов, снегом. Люди сидели и наблюдали, как всё вокруг становится непонятно искристым и таинственно блестящим… им ещё никогда не приходилось видеть подобного.
Костёр уже почти полностью угас, как вокруг день залил просторы своим северным светом чудесного сияния, так низко в небе, что казалось оно сейчас укроет всё вокруг, будто большая шапка.
Собаки начали лихорадочно отряхивать с себя сон и тереться о меховые накидки людей. Сани стоявшие рядом превратились в хрусталь. Последние угольки напоминали о тепле….

Северное сияние

А искрящиеся в первых лучах рассвета льдины напоминали ночное сияние неба. Северное сияние этих суровых и честных людей.
Когда кругом кристально чистый и обжигающий морозом аж до сердца лед, тебе остается только быть собой. Эта жизнь не для игр и притворства. Тут жизнь и смерть, тепло и мороз, черное и белое предельно близки, и ведут свой ежедневный бой. Потому тут и живут только люди да их преданные правдивые друзья и помощники: собаки.
Они идут, живут и отдыхают в снежной вечности. 
А по ночам видят чудесные, цветные сны. И волшебную игру северного сияния в небе над их головами.

11.04.2014

Cristi Neo, Славік

Читать полностью: http://h.ua/story/402096/#ixzz34qTraqHa

Свобода от совести

Свобода от совести

Записки на полях воздушного змея

 

Взрослость: это уже когда проходит подростковый максимализм. Когда понимаешь, что ценно в твоей личной жизни. Что ты можешь решать, и где твой голос важен. А где можешь только бессмысленно навредить.
Взрослость, это не только красивые слова о любви к людям. Нет, ты оглядываешься по сторонам и видишь этих людей. Не прячешься за заборами “глубокомысленной взрослой” задумчивости и молчания, а пытаешься понять. Понять людей, которые рядом с тобой.
В небе парит воздушный змей. Он яркий и красивый. Ты следишь за ним и взгляд убегает за горизонт. Воздушный змей мечтаний и надежд. Ты ощущаешь себя истребителем, воздушным змеем и всем, чем угодно.
А на самом деле неспособен понять самое простое в мире. Всем хочется немножко тепла и понимания. И через каменный забор его не перебросить как петарду. И сквозь скафандр самоуверенности не пробиться.
Отчуждение возникает не сразу. Но остается, наверное, навсегда.
Воздушный змей улетает за горизонт. Яркий, красочный, манящий и недоступный.

03.03.2014

Cristi Neo



Читать полностью: http://h.ua/story/399928/#ixzz34qTC4OdH

Чай и немножко тепла

Чай и немножко тепла

Унылый серый вокзал заглядывал в стeкла громыхавших мимо поездов, как голодный пес, что ищет своего хозяина. Но составы один за другим раздраженно гудели и растворялись в предрассветной мгле.
 Засвистел чайник. Его треснувшая ручка нетерпеливо подрагивала в такт кривой осине за oкном, словно хотела и не могла спросить: когда же ее наконец отпустят на покой. Ведь и вещам тоже отпущен свой срок, и, рано или поздно, приходит их осень.
Он налил себе чай и попытался согреть руки об надщербленную, как его жизнь, чашку. Работа, жизнь, осень, весна: один вокзал. Распутье и встреча множества дорог в неизвестность и из неизвестности, встречи и расставания людей и судеб.
Очередной поезд прогромыхал мимо, и снова все затихло. 
Подбежал вокзальный пес и уткнулся носом в колени. Продрогший и рыжий, он тоже не спал этим ранним утром. И ему тоже хотелось немного тепла и участия, таких дефицитных в жизни вокзалов, где все спешат успеть и не опоздать. 
Вокзальный сторож и приблудный пес никуда не спешили. У сторожа был чай, а у рыжего пса – друг и хозяин. И у обоих: гудящие вдали поезда, захлестывающий шум и гам жизни с ее вокзальными волнами, и множество дорог, переплетающихся и вновь расходящихся. 
Вся жизнь: сплошной клубок дорог. 
Мужчина погладил лохматую шерсть четверолапого приятеля. Начинался рассвет. 

Чай и немножко тепла

21.03.2014

Cristi Neo

 



Читать полностью: http://h.ua/story/400930/#ixzz34qRqTCDi

Вербна неділя

Вербна неділя

Маленька Оксаночка не хотіла вкладатися спати. 
– Вже час засинати, крихітко — сказала бабуня. –Зараз я тобі про стародавнє свято розповім, тим паче, що воно чекає завтра прямо на нашому порозі. Лежи тихесенько і слухай. Було це дуже давно. Існує на землі старовинне місто Єрусалим.Оточене воно морями.Одне називається Середземним, а друге — Мертвим. 
– Бабусю, а чому море мертве? Хіба таке буває? 
— Буває, дитинко.Воно найбільш солоне на планеті Земля. Не живуть там ні рибки, ні молюски, ані водорості. Навіть якщо вони туди випадково потрапляють — гинуть від надзвичайно солоної водички. Зрозуміла, сонечко? 
– Якось дивно, бабуню.Навіщо море без рибок? 
– У природі багато чого невідомого.Ось і такі дива бувають. Водичка випаровується, а сіль залишається, і так відбувається вже багато-багато століть. На чому ми зупинились? … За християнским повір’ям, коли приходила Вербна неділя, люди у Єрусалимі зустрічали Христа пальмовим листям. Вони розкладали його прямо на дорозі. А Ісус по тому зеленому килиму заїжджав на віслюкові у місто.
– Чому Ісус їхав на віслюку?
– Тому що віслюк цінна домашня тварина, яка символізує покірність, слухняність.
–А для чого гілочки пальми зламувати? Їй же боляче? — сипала питаннями онука. 
– Гілочками фінікової пальми люди вітали Спасителя. Це така традиція… Мабуть… пальмі боляче… Але люди звикли вшановувати поважних гостей саме так. У нас не ростуть подібні рослини, тому українці ходять до церкви з гілками верби. Ти, Оксаночко, Їх котиками називаєш. 
– Бабуню, вони такі м’якеньки, пухнасті.
 – Так. Верба першою випускає бруньки навесні. Завтра зранку підемо до церкви і посвятимо наші котики.
–А для чого ? — спитала дівчинка. 
– Освячені гілочки – це знак благодаті. Ми поставимо пухнастиків біля іконок, а наступного року за звичаєм спалимо їх, або кинемо у річку. В цей день раніше у селах люди висаджували вербу скрізь: у полі, біля криниці, на березі коло ставків та річок. Тому їх так багато росте навкруги. Поважне дерево. А якщо подряпинку зробиш, я тобі листочка прикладу – і ранка загоїться. Існують рецепти, якими й досі лікуються люди. Підростеш, і я навчу тебе деяким секретам.
– Добре, бабуню. 
–Відпочивай, дитинко. Солодких снів, моя пташечко.

13.04.2014

ЛюсиЯ

Читать полностью: http://h.ua/story/402175/#ixzz34qR1Eeyx

С Пасхой!

С Пасхой!

Весна, Страстная неделя, Пасха. Время собирать камни, разжимать кулаки и протягивать руки ладонями вверх: к солнцу и друзьям. Время подумать о прошлом и попытаться представить будущее. И время пожелать благости другим: авось и о тебе хоть одна добрая душа вспомнит.
Весна пробивалась долго и тяжело. С остервенением внезапного снега, с тягучестью печальных и холодных дождей, с пронизывающими неприкаянными ветрами. Зима цеплялась за людей и этот мир, словно боялась больше не вернуться.
И эта зима действительно больше не вернется.
А сегодня: праздник Пасхи. День радости, день Воскресения Христова. День, когда люди желают добра ближним своим.
Мы на минутку отложим свои сумки и рюкзаки, с которыми размело по жизни: кого куда. И вспомним своих родных, друзей, знакомых, просто добрых людей. Поблагодарим за то доброе, что было. И пожелаем хоть немного добра и в будущем. В день света и Воскресения. В день добра и радости. И пусть крашанка, символ солнца, жизни и мироздания принесет радость и мир каждому столу и каждому дому!

19.04.2014

Cristi Neo

Читать полностью: http://h.ua/story/402486/#ixzz34qQUA4Hy

Жизнь в кадрах

Жизнь в кадрах

Жизнь это увлекательнейшее приключение, которое может с нами произойти. Иногда мы с ней не в ладах, но все можно поправить улыбкой, вовремя сказанным словом или наоборот: умением не реагировать на подножки.

Жизнь, это так привычно и банально, что удивительно, как она нас удивляет день за днем своими сюрпризами.

   Жизнь учит, но веселее-то всегда на переменках.

Потому я и организовала эту субботнюю переменку. Посмотрим на свою жизнь, как на комикс!

Жизнь в кадрах

Жизнь в кадрах

Жизнь в кадрах
Жизнь в кадрах
Жизнь в кадрах
Жизнь в кадрах
Жизнь в кадрах

Жизнь в кадрах

 

08.02.2014

Cristi Neo



Читать полностью: http://h.ua/story/398791/#ixzz34qPVfye4