Диптих у багряних тонах

   (громадянська лірика)

Мороз по шкірі пробирає,

Як озираю ті діла…

Вже рік не перший до розмаю

Минув, коли сама пішла

Хисткими кроками Вкраїна,

Та недогледіла, що сина

Забрала доленька тяжка,

Що знову зирить хижим круком,

Чи не відтять красуні руку,

Та й кинуть далі дотлівати,

Бо не врятують батько-мати,

Та й піде слава по світах…

Молюся… з сонцем на вустах…

Даруй малесеньку краплину,–

Сльозинку радості дитині…

        (екзистенційні мотиви)

“І сонце гріло, не пекло!”

А далі пЕкло – геть за душу

Щодня торкає, й душить, душить…

Вже й розпадаєсь полотно,

Де золоте колись шитво

На сонці гарно так сіяло,

Та й світла вже того не стало…

Все так – було,  і загуло.

Скажи, — чого ж бо так воно, —

Що на світанні золотіє,

Дарує в щирості надії;

Опівдні припече тавром,

Що хочеш геть піти з ціпком…

Й надвечір раптом так засяє,

Мов з горобиною коралі,

Де гіркоту єдна з красою…

Ну що ж… хвилинку ще постою,

Бо не один на світі вік

Живе й страждає чоловік.

Валерія Дмитрук

21.10.2014

http://h.ua/story/410127/