Хитка субстанція патріотизму

Пропоную ознайомитися з альтернативною “загальноприйнятій” поки що точці зору на сучасний політичний, ідеологічний та духовний стан України. 

Перепост статті Віталія Колтовського.

 

 

Відвідини ресторану для мене справа марудна і витратна.

Холодні закуски, горячі закуски, кава і нестерпно хочеться додому.

Розмови з захмелілими друзяками річ малоприємна по причині різного градусу сприйняття дійсності, але саме цього разу в «шумном зале ресторана, средь веселья и обмана» мені було цікаво.

Цікаво спостерігати, як галичани проводять святкування  в умовах, коли «Путіна треба спинити, бо він прийде сюда».

На моє поетичне щастя поруч сиділа компанія міліціонерів, які повернулись зі Сходу. Було зрозуміло, що наберуться вони швидко, бо прийшли відмітити своє повернення живими та неушкодженими. На руці одного красувалось татуювання  «воля або смерть», тому вечір не міг бути томним.

Поки бійці АТО вели себе пристойно, я вийшов покурити.

Через скляні вітрини ресторану все було чудово видно. Зал оформлений в українському стилі з цікавими розписами, старожитності на стінах,  солом’яний дашок над барною стійкою, старовинні цимбали і скрипка над невеликою сценою.

З’явились і музИки, вбрані як і офіціанти в вишиванки. Зазвучала музика, якої я не чув, і гості закладу повернули обличчя до музикантів, оцінюючи їхні  можливості.

Мелодія була лірична, і я спробував відгадати, що саме співають.

Зал уважно слухав спів,  похитуючи головами в такт. Перебравши всі можливі варіанти, я зупинився на стрілецькій пісні «а під тим дубочком партизан лежить». Ця бандерівська мелодія дуже пасувала моменту, тим паче що в екрані телевізора пробігали картинки «Шустер LIVE», і виступав пан Чалий. Натягнувши на обличчя маску скорботи, я викинув недопалок і прочинив двері до зали:

«А белый лебедь на пруду качает павшую звезду

На том пруду, куда тебя я приведу…»

Я зі своєю кислою фізіономією мало сам не прєвратілся в павшую звєзду, не дивлячись на свої сепаратиські переконання. Навіть для мене ця звична галицька фантасмагорія стала певною несподіванкою.

За останній тиждень це було друге сильне підтвердження власної теорії про втрату здравомислія земляками. Перше підтвердження  відбулось дня за два до цього. Проїжджаючи попри міст-довгобуд я узрів, що його поручні не тільки поросли чагарником, а й свіжо викрашені в наші жовто-сині кольори. Ця наруга над здоровим глуздом так мене вразила, що я ледь упорався з керуванням.

Давно хотів написати на тему масової втрати здравомислія, але боюсь, бо ця тема сильно переплетена з темою інакомислія, а інакомисліє в нашій країні з недавнього часу переслідується. Інакше і бути не могло. Про це неагресивна меншість галицької інтелігенції волала 23 роки незалежності.

Якщо з наслєдієм СРСР боротися комуністичними методами, то можна вибудувати лиш жовто-блакитну пародію на імперію зла. Але галицькі націоналісти, або, як їх кличуть, націонал-утопісти вирішили спочатку «вєсь мір насілія разрушить до основанья а затєм, ми наш ми новий мір построім, кто бил нічєм, тот станєт всєм…»

Чисто як червоні д’яволята, вони почали валити пам’ятники, знищувати «не нашу»  символіку, все перейменовувати і врешті – решт дійшли до геноциду власного населення.

Можна мені заперечувати, що геноциду ще не має, але ж кричати «цить» на кожну репліку, що не співпадає з позицією партії і уряду, це перший етап геноциду, який я називаю Геноцить.

Далі буде – не сумнівайтесь ні краплини.

Або візьмемо нашу давню народну традицію мавпування всього іноземного? Це ж рай для дослідника відхилень людської психіки.

Спочатку один придурок (най Бог мене простить) облився, потім декілька, потім трудовий колектив, потім ввесь ВУЗ…, а тепер скажіть, що це нормально, і наша фейсбук-дружба розірвана назавжди.

Та повернімось до нашого ресторану.

Обов’язково, обов’язково мушу наголосити, що наша галицька кухня сама найкраща в світ,  і ніяка політична ситуація не здатна змінити цієї першості, ніяка! Ну менше з тим, повернімось до наших бійців.

Хто ви думаєте найбільше скакав, бо танцем це було назвати важко, коли українські музики заспівали:

Шаланды, полные кефали,

В Одессу Костя приводил…

Вірно, боєць з тату. Може воно й нормально, я вже сумніваюсь в усьому,  просто вирішив, по старій радянсько-комсомольській звичці, взяти на карандаш, скільки за вечір буде виконано саме українських пісень.  Було їх аж одна. Під запальну музику Hey Macarena, музиканти заспівали «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела…». Зал мало не ревів від збудження, я сам пустився в танок, не хотілось вирізнятися, а хто не скаче, той совок. Співали вони справді гарно, як для ресторанних музик, але Лєсоповал і Фрістайл під телевізійну німу картинку, з говорящим Ляшко збоку виглядало як свято під час чуми.

Чесне слово, я не спеціально! Просто підійшов до бару вияснити якусь дрібничку і став свідком розмови. Два офіціанта стояли спиною до стійки і писали мабуть рахунки. Молоденька дівчина мене не бачила і продовжувала говорити з барменом:

- Спершу хотіла за Ляшка, голосувати, але дивлюсь то таке гімно, як інші…

Побачивши тривожні рухи начальства, вона озирнулась, і мені стало соромно. В очах, переповнених страхом,  читалась нерозуміння, перемішане з ненавистю. Країна котиться в тартарари, а ці уроди-клієнти тут горілку жруть невідомо на яким чином  зароблені гроші. Я посміхнувся:

- Ви праві, всі вони одинакові, одинаково погані.

Насправді я так не думаю, але що ще заспокоїть незнайому людину, як не  заскорузлий інтернет–мем.

Вибори як спасіння від чергової загрози вже не спрацьовує. Населення тішить себе думкою, що Путін далі за Донбас не піде, це ясно вже, а там буде видно. Зима буде не простою, але не тому, що холодно, а по причині росту цін на товари і послуги – внаслідок падіння гривні. Якщо населення не вірить у власну валюту, ніякий нацбанк ситуацію не спасе. Я вже не говорю про банк «А-ля Кубів»

Ще вчора політично мегаактивні працівники на відріз відмовляються говорити про політику і апатично запитують мене «як там в світі, що нового?» 

Це мене тішить. Волею-не волею вони відключаються від матриці, нав’язаної ЗМІ, і пробують жити буденно. Більшість клянеться на вибори не йти, і я вірю, що не підуть. Влада від цього гіршою не стане.

Багато починають розуміють, що воюють нащадки Візантії і Риму, Британська і Російська імперія, католицизм і православ’я. Роля України не змінилась з часів князя Новгородського чи гетьмана Війська Запорізького. Розділення на Русь і неРусь виробляє з людьми такі штуковини – хоч стій, хоч падай. Москалі кричать «Слава Україні», а в «бандерівцях»  просинаються русини. 

Парадокс, але саме завдяки АТО російські фамілії  Махов, Жуков, Сухарєв, Волгін та інші почали вимовлятись галичанами шанобливо і не звучать як тавро нащадка працівника органів НКВС.

Все голосніше звучить голос учасників бойових дій, до якого не можливо не дослухатись. Цей голос закликає дійти злагоди любою ціною, навіть ціною визнання факту, що Донбас це Росія, ніколи Україною він не був і навряд чи стане колись.  

Ще буквально вчора це було немислимо.

Ще позавчора галичани поривалися відвойовувати для неньки кримські маяки під проводом Віктора Андрійовича, а нині кількість бажаючих воювати за волю і долю складає менше 1%.

Ой! Здається, я переступив межу дозволеного, лишку написав. Для правоохоронних органів повідомляю:

- Писав відразу після відвідування ресторації, був випимши, напився на радостях щодо підписання нами євроасоціації.

Та я не дуже їх боюся. Не люстровані вони, елементи корупції значить коє-гдє імєют мєсто бить. В разі чого, домовимось. Як там то ті гуцули з лісоповалу  співали?

-  Я куплю тебе дом у пруда в Подмосковье.

 

Джерело: http://polemika.com.ua/news-151912.html

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki