Ізоляція-2014

Вона йшла вулицями міста, роздивляючись почужілі будинки, людей, дерева, небо. Екзистенція гнітила яскравістю й галасом буття. Особливо – – неподалік від школи, де саме була перерва й бігали, галасували та на повні груди раділи життю іще не залякані дорослістю діти.

…І до чого оця весна посеред зими, коли усе вже наготувалося до упокореного вмирання? До чого цей галас, ці геть весняні пахощі від ще вчора напівмертвих гілок дерев? До чого цей черговий спалах надії?.. І отой спогад, болючіший над життя — про навіки втрачене червневе надвечір’я… коли трохи втомлений і прибитий пилом за день ясмин прокидається, коли сонце іще не зайшло, а наче трохи подобрішало до створінь земних; коли так само, як і зараз, зі шкільного подвір’я лунають галас і крики, і хтось вже вертає додому на старенькому велосипеді, а з динаміка на стовпі лунає якась мелодія…

Так, тоді не було яскравих вітрин і нав’язливих реклам, тоді музика була не у комфортних емпе-три, що вже так звично й зручно ізолюють нас від світу, а у неоковирних радіолах і транзисторах… Чи отак — у динаміках на стовпах…

Так, і там було нещастя, і був біль… Як і завжди у людей. От тільки… менше було можливості із цим заховатися й потрапити в ізоляцію…

…Ізоляцію власного мовчання.

08.01.2014

Автор: Агата Аргентум • Художня проза • 4 • Мітки: Vel Dem, етюд-інтроспекція