Мисливець за вічністю

І

Якось вночі над лісом раптово пролетіло кілька десятків відьом.


Вершник від несподіванки розкрив рота, коли побачив таке диво. Із затамованим подихом спостерігав цю картину, аж поки чародійки не зникли вдалині. Вражений мандрівник вирішив зупинитися й перепочити. Поки  розпалював багаття, у голові роїлися різні думки… 

– Що це було? Примарилося через втому? Але ж ні, повітрям летіли жінки на гілках, руде волосся тріпотіло від вітру, а блискучий шовк сяяв навіть у темряві… Звідки ж вони.. і куди полетіли?.. 

На вогні вже смажилось м’ясо, мисливець підкидав у багаття дрова, а зголоднілий кінь почав скубати зелену травичку. Вмить, мов грім з чистого неба, коло вогнища з’явилися дві молоді й надзвичайно вродливі відьми. Мандрівник ошелешено спостерігав чаклунок кілька хвилин, забувши про все навкруги і міцно стискаючи мисливський ніж у руці, та врешті ляснув себе по коліну. Дівчата блимнули полум’яними очима і голосно розсміялися. Заковтнувши прохолодне нічне повітря, чоловік запитав:

– Хто ви? 
– Ми відьми з найсильнішого світу, прилетіли до землян крізь спіральний лабіринт.– відповіла одна з них. 

Навколо чарівниць спалахнули маленькі зірочки сріблястим дощем і невідома потужна енергія яскравою плямою облетіла мисливця тричі, а потім розчинилася у повітрі. Він хотів щось сказати вголос, та не зміг, відчуваючи непрохане вторгнення у свій мозок. Здавалося, що кожна клітина оголена, і хтось зазирає всередину, роздивляючись його думки та майбутні дії. 
Отямившись від чаклунських спецефектів, хлопець відчув порожнечу й тривогу.Одна з красунь ледь доторкнулась до мисливської шкіряної рукавички, і немовби магічна іскра проскочила між ними.Тепер відьми безпомилково відчули душевний стан людини і готові були поділитися своєю місією. 

– Ваша планета — це зерня у Всесвіті. Ми спостерігаємо за вашим життям, і прийшов час втрутитися… стільки насилля, віроломства, злодійства, розколів, кровопролить, війн.. Ви маленькі створіння, що так і не навчилися жити по-людськи, дотримуючись законів. Прості люди почувають себе нещасними і безпорадними.Ти повинен нам допогти, бо як звичайна людина маєш правильно відчути наше вторгнення.

Ви потрапили у духовну пастку. Не можна вам, звичайним смертним, бути такими агресивними до самих себе. Це самоїдство яке приведе до самознищення. У світі закінчується рівновага, і зло почало перемагати.

–Що я маю робити? — запитав мисливець. 
– Ти просто повір нам, крізь тебе до всіх прийде переконня у відповідальності до себе, та до інших живих істот. Ти не повинен бути байдужим до чужого горя, бо тільки так добро переможе!

З словами дівчата розчинилися, мов міраж, голос іще відлунив металевим передзвоном, а мисливець побачив, як  небо грає тисячами світів.


ІІ

Треск веток разбудил утром охотника у затухающего костра. Обрывки мыслей, тайных знаний и ожидания какой-то угрозы путались в голове, как ветвистые 
рога пристально уставившегося на него лося. Обычно животные не подходили так близко к человеку, и тут что-то было неладно. Попытавшись достать свое оружие, охотник понял, что именно не так. Он стал другим, уже не человеком, а какой-то новой сущностью. 
Судорожное вглядывание в воду ручья помогло наконец собраться с мыслями. 
Этой ночью охотник повстречался с ведьмами-наблюдателями, успевшими насмотреться что творится с Землей и с её жителями. Эта встреча явно не была случайностью. Его род издавна был охотничьим, как и всё население планеты, в борьбе за жизнь и пропитание они не останавливались перед насилием не только над животными, но и над людьми. 

Лось пристально смотрел на человека и, подходя всё ближе, словно повествовал ему всю прожитую охотником жизнь. В глазах животного отражалась ненависть и доброта человечества, а между ними словно рекой пробегала дорожка. Извивистый путь к блаженному совершенству. Ноздри лося обдали лицо охотника каким-то особым теплом, и тот, не в силах удержать слёзы, обнял животное. 

Человек думал, что жизнь, это борьба за территории, полные закрома, из которых по весне выбрасывали заплесневелые излишки; обман соплеменников ради наживы. Он думал что он “царь” природы, высшее существо. Как же он заблуждался! Глаза лося сказали, что есть у дорожки два конца… И тот, к которому  человечество движется, слепо веря в свою безнаказанность и уничтожая природу, приведёт планету к гибели. 
На лице охотника не было ужаса, лишь стыд. Стыд за то, что он и всё его племя так глупы. Великий дар, полученный от ведьм, стал роковым для него и спасительным для всей планеты.

Он научился слышать голос природы глазами и видеть её боль душой. 

Забросив оружие и отпустив лошадь, человек начал ходить и проповедовать на планете законы природы и спасения. Люди не хотели признать свою глупость, но дар охотника был и в передаче умения чувствовать природу. Увидев мир новыми глазами, люди начинали жить иначе. Возвращали земле оружие, сделанное из добытой оттуда руды. Сажали деревья и жили в ладу с природой. Конечно же, вожди были против. И последовал указ поймать и наказать проповедника.


ІІІ


В одну з холодних, осінніх ночей його схопили і привели до палацу самого лютого князя, котрий зібрав всіх правителів планети аби показати їм ворога. Йому задали одне питання:

– Ти хочеш зберегти своє життя?
На що той відповів:
– Я вже зберіг його тисячі і мільйони разів, своє, ваше, і всієї планети.

Лють охопила князів, котрі втратили контроль над своїми людьми, вони втратили левину долю військ, не було більше й лісорубів, і каменярів… вони втрачали свої превілегії і їм доводилося робити те, чого ніколи не робили, а саме, самим працювати.

Ранком на велетенській площі зібрався люд, серед площі стояла шибениця… вивели проповідника й одягли зашморг. Задумали налякати людей й загнати їх назад у ярмо вбивства та нищення. Але чомусь усі веселилися, посміхались, жартували та обіймали одне одного. Музики грали веселих мелодій. 
Князі лютували у своїй лоджії. Був даний наказ почати страту. 

Аж у небі з’явилися дивні сяйва, вони закружляли навкруг шибениці, перетворивши її на 
велитенського лося, а на його спині опинився мисливець. Лось вдарив задніми копитами і палац тріснув навпіл, потім звір крутонув рогами, і всі князі та їхні приплічники полетіли геть в безмежність космосу, крізь спіральний лабіринт, до найсильнішого світу відьом. Де стали їх служниками. 

Планета була врятована, як і людина, котра спромоглася відкрити очі на шлях порятунку. Лось востаннє вдарив копитами й здійнявся з вершником високо в небо. Перетворившись на сяяння вони сщезли у світлих ранкових хмаринках.

25.04.2014

ЛюсиЯ, Славік, Cristi Neo



Читать полностью: http://h.ua/story/402714/#ixzz34qVSfqmD

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki