Пафосність “колишніх”

У “колишніх” – усе з надміром, з перебором. Як кажуть у народі, люблять “передати куті меду”. Це ті, що за СРСР кидалися пафосно на барикади (попередньо перевіривши, чи немає загроз для себе, коханих). Вони завжди трималися “на вістрі” й водночас нічим не ризикували…

Флюгери. Доводилося спостерігати це явище, й не раз. Це постсовковий спадок, який проявляється і досі у нашому суспільстві. І, що найбільш прикро, саме отакі флюгери вже й тепер, так само як раніше. пнуться на барикади, вимахують плакатами, судять когось і натягають маску святенників. І їм вірять… Тут вже справа вродженої мімікрії й пристосуванства подібних людей. Не кожен вміє так швидко не просто побачити, що є зараз актуальним. що ціниться, що сподобається масі. Ні! Не кожен отак моментально зречеться старих ідеалів і з радісними обіймами кинеться до “нового-незнаного, але актуального”.

І не кожен при цьому так легко зречеться старого. Того, за що сам перший пафосно тільника на собі шматував (щоправда, заздалегідь приготованого задля вистави).

У чому ж феномен успішності подібної мімікрії у суспільстві? Чому люди готові підтримати фарисея, який щоразу опиняється на верхівці хвилі, — то одної, то іншої? Можливо, це страх? Бо від хамелеона не знаєш, чого й чекати… У когось, можливо, огида й небажання зв’язуватися з моральними потворами… А у когось – сподівання й собі легко й безболісно прилаштуватися поблизу отого вічномажорного фарисея…

І виходить так, що у суспільстві раз за разом, мов намул, спливають ті ж самі пустушки… Яким ніхто не суперечить… бо: бояться, гидують, сподіваються прилаштуватися (потрібне підкреслити)). І зрештою,   суспільство тупцює на місці. Під проводом чергових фарисеїв-флюгерів-пристосуванців. А це – ціла система. Це – влада наскрізь з колишніх комсомольських функціонерів. що першими відчули, що пора “рвати” і, принагідно, встигли собі немало “урвати”. Це й корупція по усіх чиновницьких кабінетах. Це – медицина за не просто хабарі, а величезні гроші, без яких часом людей на “швидких”(!) розвозять по домах… вмирати. Бо немає держкоштів на ліки чи навіть ліжко у палаті… Це – дипломи, що кимось купуються як додаток-постфактум до першого запису у трудовій про посаду міністра чи губернатора області, а хтось – без хабаря не влаштується за чесно здобутим фахом…

А нагорі – ті ж самі. І, повірте, вони зовсім не потерпають. Ані матеріально, ані морально. Бо кожна нова зрада-мімікрія лише додає суспільному хамелеонові бонусів…

Так, кожен з нас часом змінює думку й погляди. Але це переоцінка цінностей, майже перебудова світогляду людини. І часто при цьому багато що втрачаємо. Головне – сумління не втратити… Та для флюгерів-хамелеонів це не питання. Й не перешкода. Такі поняття як зрада, дружба, сумління для них – лише черговий набор яскравих фішок, якими так зручно маніпулювати у своєму пустопорожньому моралізаторстві… А ми слухаймо далі, бо ж:

“Нехай, – каже.

– Може, так і треба!

– Так і треба?

Бо немає Господа на небі!”    (Т.Шевченко)

14.11.2013

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki