Подвійність символів. Психоаналітична інтерпретація картини Деніела Ф.Герхартца

Будь-який твір мистецтва ми сприймаємо й можемо інтерпретувати як явище естетичне, як професійний чи аматорський витвір, як закодований символ (сфера позасвідомого). І, якщо казати про символ, то він завжди має два значення, – явне, буквальне значення, та значення приховане, – те, яке впливає на позасвідоме реципієнта.

Звісно, що у творах символістів, імпресіоністів, сюрреалістів (художників, музикантів, письменників) саме оте приховане, “підводне” значення превалює над буквальним змістом твору. Саме тому їх роботи настільки багатозначні й цікаві для інтерпретацій.

Якими саме образотворчими, художніми та ін. засобами митці досягають цього ефекту, – предмет для окремої розмови, а зараз пропоную розглянути одну з робіт сучасного американського художника Деніела В.Герхартца. Автор поєднує у своїх полотнах традиції романтизму, символізму та імпресіонізму, майстерно творячи образи та сюжети за допомогою фарби й світла.

Чому саме цей автор? Власне, зацікавило дещо схоже “прочитання” у дискусії однієї його картини різними людьми. До того ж, не на прямому сюжетному рівні, а на рівні “підтексту”, на рівні прихованих символів.

Отже, картина, де реципієнти побачили дівчину-сироту, сильну й незламну духом, яка чи то заблукала, чи втекла з дому. Якщо роздивитися полотно, то ми не побачимо прямих підтверджень того, що зображена дівчина є сиротою. Вбрання її досить ошатне, сорочка вочевидь не з дешевого полотна, рухи граціозні, як у тієї, що отримала гарне виховання. Чому ж виникає враження, що це сирота, у якої немає дому? Адже дівчина могла просто заблукати на прогулянці, і зараз повертається додому…

І ось тут ми стикаємося із закодованою символікою полотна. Й один з важливих символів тут – болото під ногами у дівчини. Це не просто вода, яка сама по собі, за визнанням Г.Башляра, є стихією меланхолії, це – ґрунт, що розпадається, вислизає з-під ніг. А що таке ґрунт для кожної людини? Найперш – це її родина, батьки, батьківський дім; те середовище, де закладалася й формувалася особистість. І без міцного ґрунту вкрай важко як будувати щось, так і взагалі триматися на ногах. А на картині ми бачимо саме отаку зрадливу “основу”, де під каламутною водою – темний і засмоктуючий рівень підсвідомості героїні картини.

Але, попри це, ймовірно, саме всупереч болотяному ґрунту, тримається дівчина підкреслено рівно й струнко, а її сорочка стає єдиним світлим і яскравим фрагментом композиції. Світлий білий колір символізує чистоту, часом – надію, “білий аркуш” і т.д. Те, що цим кольором підкреслено саме верхню частину тіла, можна трактувати як акцент на серці й легенях які символізують почуття, дихання, – життєво важливі органи, що несуть іще й значення на рівні символів.

Все ж, стихія води, в композиції представлена, що може символізувати повільне, буденне вмирання. Вода – це не лише та життєдайна субстанція, яку п’ють, “важка” болотяна вода перетворюється на стихію, що п’є сама, висмоктуючи життєві сили людини. За Г.Башляром, – “істота, присвячена воді… щохвилини вмирає, якась частина її субстанції безперервно руйнується”.

І тут ми підходимо до твердження французського вченого про те, що “людина є людиною настільки, наскільки вона є надлюдиною”, а сублімація – не завжди заперечує бажання як такі, а “спрямована проти інстинктів”. Отже, якщо інстинкти, керовані підсвідомістю людини (у даному випадку – хистким болотом) здатні призвести її до деструкції, то заперечення їх може стати єдиним порятунком для індивіда.

Тут варто сказати, що подібна картина, де людина намагається по линві пройти над прірвою, містила б у собі менше негативу, бо там ми спостерігали б людину, що просто відірвалася від “старого” міцного ґрунту і “йде на нові землі”. Це також ситуація переходу, пов’язана з очевидним ризиком, але ризик неочевидний (щоденне вмирання у болоті) часто не дає людині можливості врятуватися, адже боротися з інертністю звичок й страхами підсвідомості значно складніш, аніж протистояти небезпеці відкритій.

У психоаналізі при трактуванні зображень прийнято рухатися знизу вгору. І ми бачимо, як тьмяна й хистка нижня частина полотна поступово світлішає, проясняється. І цей перехід світлі й фарби вселяє надію й на те, що героїня успішно подолає цей відтинок буття, вирятується з болота та відчує під ногами міцну опору, що важливо, – віднайдену, здобуту власними силами й волею.

Але усе це – думки вже поза межами відтвореного художником сюжету, який зараз було розглянуто у світлі психоаналізу.

 

ілюстрація -- робота Даніеля Ф.Герхартца

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki