суспільство

Чи є між “осанна!” та “розіпни!” місце для визнання: “mea culpa”?

Чи є між “осанна!” та “розіпни!” місце для визнання: “mea culpa”?

Готовність нести відповідальність за власний вибір та вчинки – важлива характеристика дорослішання як окремого індивіда, так і усього соціуму.

Готовність нести відповідальність за власний вибір та вчинки - важлива характеристика дорослішання як окремого індивіда, так і усього соціуму. То на якій стадії перебуває зараз українське суспільство? Чи багато людей зробили зі своїх дій та вибору висновки, що сягали б далі за таврування “зрадників” та створення нових ідолів? Адже це замкнене коло, де пасивний спостерігач завжди лишатиметься “обдуреним” та “зневаженим” на карнавалі власноруч обраних “месій-іуд”.

Звісно, видовища та гра завжди мали притягальну силу для людства. Та готовність задовольнятися лишень цим засвідчує застрягання на найнижчій за З.Фройдом стадії розвитку – оральній, споживацькій. Ну, про споживацьку культуру та ринкове суспільство сказано досі немало, але… “Васька кушает, да ест”… Поки дають їсти. А не дадуть – вкотре перетворяться з “месій” на “іуд”. Ото й усі зміни, що відбуваються у свідомості споживача.

І лишаємося у континуумі “Легенди про Великого Інквізитора” Достоєвського. Відповідальність як важка ноша й антитеза до безтурботного стадного щастя. Ну чи хоч “напівщастя”… Невже влаштовує?..

19.07.2012

Валерія Дмитрук

http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3332756-chy-ye-mizh-osanna-ta-rozipny-mistse-dlia-vyznannia-mea-culpa

Доба ненависті

Доба ненависті

“…ненависть сповнена страждань того, хто її відчуває” Шарль Монтеск’є

“Ненависть – почуття, що природньо виникає по відношенню

до того, хто вас у чомусь переважає” – Амброз Бірс.

Чи не забагато ненависті навколо нас?

Чи не грішимо ненавистю ми самі?

Якось так склалося, що у підсумку цього тижня пригадався мій перший блог на Кореспондент.net… Чи то межа жовтня-листопаду – настільки прикрий злам осені, чи усе повторюється… Але – сліпці добровільні лишаються такими, а ксенофобія починає переважати у нашому надто сучасному світі арахнофобію та іще величезний список перверсій…

Несприйняття іншого, несприйняття “не свого”, а тим паче – протилежного. Якщо говорити про суспільство у політичному розрізі (а наше суспільство досить сильно заполітизоване), то годі чекати на порозуміння сліпих з глухими. А іще прикріш – від тих, хто ненавистю живе… Невже немає у житті чогось кращого у людей?

Ерос і Танатос – два маяки, залишені нам паном Зигмундом… Прагнення до творчості та потяг до руйнації постійно борються і змагаються у душі людини. І у кожного перемагає своє. У когось – на час, а у когось – і надовше… Бо з руїни виборсатися важко. Тим більш – без свого власного бажання і прагнення.

   Кілька мотивів ненависті, що їх вирізняють психологи:

- бажання долучитися до успішності та енергії іншого;

- несвідоме прагнення вивищитися за рахунок приниження когось;

- позбавлення від комплексів шляхом приписування іншому своїх вад.

А отже, скрізь фігурує наше невдоволене самим собою “я” та отой, як повітря необхідний, “інший”…

То чого варта ненависть без міфологізованого Іншого? І наскільки вона згубна (рятівна?) для зболеного “я”?

10.11.2012

Валерія Дмитрук

http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3333791-doba-nenavysti