Туга за Україною

 

“У безодні гріха народжується туга за Богом”, – казав Федір Достоєвський.

Хто пройшов усі кола пекла, – готовий очиститися й відродитися.

Війна не “спише”. Війна – очистить

Війна, що починається як переділ бізнес-інтересів “сильних світу цього” та заради “відмивання” й розграбування коштів – врешті-решт переходить у стадію, коли суспільство очищується і від влади торговців, і від бажання заробити брудний гріш на підспівуванні їм.

Ненависть.

Ескалація ненависті досягла зеніту.

Нонсенс, але зараз україномовних авторів, і саме українців, більш радо приймають на російських ресурсах, там більш людяне й толерантне спілкування, аніж в українському секторі інтернету. Знову “проіскі ворогів”? Чи власна байдужість і острах (аби не зачепили)? А чи й злочинні наміри як тих, хто сіє й культивує тут ненависть і розбрат, так і тих, хто їм у цьому допомагає (бодай навіть і просто “непомічанням”)?

Ми “пішли в Європу”.

Вкотре переступаючи через усі закони країни. Забуваючи про засади демократії та правового суспільства. Відкидаючи порядність і людяність. Повертаючись до дрімучих часів сталінщини, і беручи звідти найгірше – нетерпимість не лише до інакодумства, а й до здатності мислити взагалі, стукацтво, підступність, тотальне нагнітання страху. Невже це може стати нашою сьогоднішньою реальністю? Невже за таке загинула Небесна Сотня, яка все примножується? І гинуть саме ті, кому небайдужа ця земля і її доля, чиї діти й батьки тут, а не по закордонах, звідки так зручно давати поради й посилати на смерть.

Мабуть, комусь потрібно так наковтатися ненависті, аби захлинулися нею.

Аби очистилася ця стражденна земля, моя земля Україна.

Пафосно? Можливо.

Емоційно? Так.

Але до свідомості й до розуму зараз майже неможливо звертатися, – настільки чи то залякали, чи то накрутили, а чи елементарно втомили людей.

Та це на добре. Втома від політики та розчарування у політвіруваннях дадуть людям змогу протверезіти і почати нарешті ставитися до влади як належить – виключно як до найманих менеджерів. Можливо, нарешті-таки політдоцільність не буде переважати над Конституцією України, тим же Кримінальним Кодексом та іншими законами країни. Можливо. І ось тоді, а не після чергового пафосного святкування ми й наблизимося на крок до омріяної Європи.

І можливо, ми таки почнемо вчитися поважати і Конвенцію прав людини, і право кожного з нас на захист честі та гідності особи? Чи ні? Чи це щось занадто фантастичне й неактуальне? А “актуально”, – це як Путін на світанку кар’єри – “мочити їх по унітазах”?

Антилюдяність – заразна. Чи не тому так багато хто зараз втратили людські обличчя?

Ненависть – це не наше, це не риса менталітету української нації, а щось навмисно привнесене й посіяне у душі багатьох… І це – деструктивна риса, це те, що призводить до розпаду й поразки.

На ненависті нічого не можна збудувати.

Ненависть підточує зсередини й позбавляє коріння. Вона плодить перекотиполя й пристосуванців, лише не тих, хто справді цінує свій край…

…Хоч на кілька хвилин спробуймо забути про біль, розпач і злобу.

Почуйте Українську Пісню.

Голос нашої землі, душу народу українського, із його щирістю, лагідністю й замилуванням цим світом. На якусь мить – просто припиніть чвари і спробуйте ЗГАДАТИ СЕБЕ.

Та зрозуміти – ані матеріальні цінності, ані політбаталії – ніщо не підмінить нам наше справжнє коріння, наш духовний стрижень.

А це те, що ти або відчуваєш, або ні.

Або тобі дорога й зрозуміля ця земля, або ж ти – бездомне і скрізь чуже перекотиполе…

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki