За Стефаником

І

Новина. Досьогодні розсипались дні

Жмутками кленового листя.

Праця. Туга. Бідність з колиски.

Вітер. Де ви, кленові листки?..

У сьогодні долинуть листи.

Чорний розпач. І туга печалі.

Сон. Провалля. Де спокій надбали.

І скривавлений захід вгорі.

Кров. Розпука. Нуртує. Горить.

Догоряють кленові листки

новиною погаслого неба.

ІІ

Скачуть по шибках.

Скачуть

І хапаються долі

Д’горі

Голову мою підводять

Червоні

Криваві

Оті язики.

Горе

Горить моє сонце д’горі

Де праця, де доля – горить

В горі

Червоний той захід горить

Угорі

Де сонце на крові.

ІІІ

Йой, вуйку, вуєчку, вийдемо на вуличку.

Йой, не бануйте, долю шануйте.

Доля… Стоїть хрестом посеред поля…

Йой, вуйку…

Горе…

Забула нас доля.

ІV

Холодний вітер

завіяв

у полі стежки

Замовчала

зчорніла земля

не моя

хвора осінь

останнього просить

вогня

що зігріє мене і її

і запалить

натомлений захід

що стогне вгорі

V

Гейби розкидані

долу думки

долинають

у вітрі осіннім

у холоднім його голосінні

жебракують замерзлі стежки

Холодно.

Тоскно.

Самотньо.

 

Автор: Агата Аргентум • поезія • 2 • Мітки: Vel Dem, поезія