Зустріч на даху

Серпень! Як він упевнено звучить, зовсім не так легковажно, як, наприклад, травень. Вкінці весни ми сподівалися на пробудження природи, на її кокетливе сонячне тепло. І воно несподівано нагрянуло, різко запульсувавши насиченою зеленню, запашними бутонами квіточок, переплітаючись із невгамовним щебетанням птахів.

Ми так поспішали радіти, що не встигли насолодитися усією цією звабою. Куди ми летимо і навіщо? – думав хлопець, сидячи на розпеченому даху і спостерігаючи за товстощоким безтурботно усміхненим сонечком, що конфузно притягнуло білу ватну ковдру прямісінько собі на ніс.

Подув легкий вітерець, і круглощока купчиха, палаючи жаром, опинилася без пишної ковдри.

Примружившись, молодий чоловік перевів здивований погляд на яскравого папугу, який, прогулюючись краєчком даху, поважно міркував вголос:

- Хазяїне, у мене новина, і, оскільки ти не з боязкого десятка, повідомляю: по бляшаному борту до тебе повзе жук.

- І що? – меланхолійно запитав юнак.

- А те, що у всякої палиці є два кінці. Чи ти її .. чи вона тебе, – пробелькотів Гоша.

- Ніколи не потрібно квапитися, велика частина прикрих помилок походить від поспіху. Що за жук там?

- Хазяїн, сонечко повзе, воно дуже кусається завжди.

Хлопчина розсміявся: – нічого не бійся, Гоша. Страх така штука, яка може зашкодити передусім тобі. І ти просто не встигнеш зробити щось важливе у житті. Я ось, приміром, не збираюся виявляти малодушність і горювати над невдачами. Запам’ятай, пташко, той, хто швидко встане з колін, струсить невдачу, той і дихатиме й радітиме життю на повну силу.

 

З останніми словами, дах так трясонуло, що парубок, жук і папуга підскочили й завмерли на долі секунди у невагомості…. це був грім… Ті самі долі секунди, поки невагомість тримала бідолах у підвішеному стані, були осліплені блискавицею, що вдарила геть поряд…

Лишився порох… дощ не змив його і вітер не роздмухав… лишЕ кіт рудий, що повернувся з світу тьми, після останнього свого втрачання семи життів підійшов й понюхав… позіхнув і чхнув, так мов людина. Він пам’ятав цей запах, що нагадав йому про балакучого папугу Гошу і про хазяїна, що так любив курити…

Порох впав рудому на вухо, від чого той різко вигнув спину, сполохано зашипів та вистобурчив шерсть від тім’я до кінчика задертого хвоста…

- Що руда пика? Знову приперся? Я думав, ти вже десь нагодував собою хробаків.

- Він, певно, прийшов попрощатися, хазяїне… Сонечко вже у тебе на голові… о ні !

- Чого ти Гошка? Раз котяра витримав падіння попелу на вухо, то і я переживу, що жук залізе у чуприну. Хлопчина посміхнувся, взяв кота під живіт та підійняв на рівень очей…

 

- Як же я за тобою скучив, пухнастику мій! Юнак притиснув до грудей рудого улюбленця, і той вдоволено замуркотів наче трактор.

- У житті багато різного, що не хочеться робити, навіть нам, котам. Не завжди є потреба ризикувати своїми лапками і хвостиком. Але іноді, бажання настільки сильне, що ти прагнеш бігти тільки вперед, бо шкодувати про незроблене набагато гірше, аніж вчинити дурість. Тим паче, якщо рішення з усіх боків вірне, ще й подобається, як то не скористатися?

І ось я знову з вами! Життя триває…

Мур-мур!

Зустріч на даху

 

 

ЛюсіЯ, Славік

 

http://h.ua/story/407460/

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki