Сер 8 2014
Листопадове
Зріза ножем останні краплі зойку
Листопадів скрипучий баритон;
Вже шерхіт листя у повітрі носить,
Й зникає силует поміж колон.
Ось капелюх обтрушує свій змоклий.
І гострить ніж, старий мисливський ніж.
На хворий сад суворий ронить погляд.
Відходить сад, і він піде туди ж.
Ще промайне в старих дощаних дверях,
Подивиться, зіпершися на пліт,
Як червоніє калиновий кетяг
На сірім тлі відосенілих днів.
Валерія Дмитрук
Сер 08, 2014 @ 16:34:55
Яка краса!
Сер 09, 2014 @ 23:31:41
Спасибі, Ліліт
Задумлива й мудра пора — осінь )
Сер 08, 2014 @ 17:35:34
Сер 09, 2014 @ 23:32:02
Щира дяка, Олександре
Сер 08, 2014 @ 20:52:36
дивовижний вірш
Сер 09, 2014 @ 23:32:26
Дякую, Люсі, за теплий відгук )
Сер 08, 2014 @ 23:12:07
Агато, ти тему осені викладаєш дивовижно!
Сер 08, 2014 @ 23:13:54
это точно, мне тоже понравилось стих-е
Сер 09, 2014 @ 23:33:20
Сер 09, 2014 @ 23:33:00
Спасибі, Геннадію )
Осінь я люблю )))
Сер 11, 2014 @ 22:55:01
шикарно ) навіть ажурно – якщо можна так виразитися )
Сер 14, 2014 @ 17:21:10
Дякую, Славику )))
Рада чути )
Гру 20, 2014 @ 02:02:00
“Як червоніє калиновий кетяг
На сірім тлі відосенілих днів”.
Прекрасно, Валерія. Знімаю капелюха.
Гру 21, 2014 @ 17:36:08
Спасибі Вам, Євгене, за оцінку )) рада чути