психологія мас

“Духовне” і світське у боротьбі за владу й електорат

“Духовне” і світське у боротьбі за владу й електорат

“Які врятують тебе гуси, о найнещасніший народ,

що, переживши такі струси, не пережив своїх глупот?!” (Ліна Костенко)

 

У одній зі своїх попередніх статей я вже посилалася на твір передчасся Другої світової війни “Матінка Кураж та її діти”, написаний Бертольдом Брехтом. Дуже вже на часі ці думки німецького мислителя у сучасній усе іще Україні, бо:

“Если какой-нибудь командующий или король – дурак набитый и ведет своих людей прямо в навозную кучу, то тут, конечно, нужно, чтобы люди не боялись смерти, а это как-никак добродетель. Если он скряга и набирает слишком мало солдат, то солдаты должны быть сплошными геркулесами. А если он бездельник и не хочет ломать себе голову, тогда они должны быть мудрыми как змеи, иначе им крышка” (Бертольд Брехт)

Держава – це система, де усі члени соціуму пов’язані між собою функціями та діяльністю; де кожен громадянин забезпечує роботу усієї системи, а вона натомість – підтримує його життя, здоров’я і добробут. І влада – це наймана робоча сила, чиновництво, що має стежити за злагодженою роботою усього механізму й налагоджувати його у випадку дисбалансу. Це нормальні і обов’язкові функції державної влади. А зовсім не закликання народу до різних “подвигів”, як це, власне, було й за СРСР, коли ту ж недосконалість трудового обладнання і його нерентабельність люди мусили надолужувати стахановською нелюдською працею.

Здавалося б, ті часи давно минули, а Україна вже більш як 20 років є суверенною державою. То чому сьогодні знову чуємо про те, що треба “затягнути паски” (можливо, почнемо з “демократичної” влади та її кортежів і пільг?), що треба бути патріотами (патріотизм – це любов до своєї країни, а вона досягається не порожніми брехливими закликаннями продажних політиканів, а реальними кроками до унормованості й поліпшення елементарного життя кожної людини у цій країні), що треба почекати іще два чи скільки років, не критикувати владу, “якій і без того важко” (то чого взялися, як не здатні?), що втрата територій суверенної держави та змушена міграція населення у мирний час – це “тимчасові труднощі”?

А можливо, хтось елементарно не впорався із взятими на себе повноваженнями?

Хоча я б поставила питання більш радикально: Можливо чиєюсь метою була зовсім не демократична влада та виведення країни з тупика, а елементарне самозбагачення, “поки дорвалися до кормушки”? …Раптом, хтось наведе аргументи, що заперечують це припущення? А точніше, не припущення, а те, що усі ми зараз і переживаємо.

Отже, недаремно іще в давнину було сказано: Богу – богове, кесарю – кесареве. Бо будь-яке зречення – усвідомлений вибір самої людини, і вже зовсім не те, до чого мають її закликати ті, хто працює “для народу”, присмачуючи свою брехню намаганнями впливати на почуття провини громадян.

Це не ми винні владі, а вона нам. Це не народ має відчувати провину, що “не усі були на майдані”, що лишилися (поки що!) живими у державі, яка першою повинна захищати життя своїх громадян. Це усе – відповідальність тих, хто вів за собою людей, і тих, хто зрештою посів владу.

У кріслі чиновника має бути фахівець, людина дії, а зараз – дії у екстремальних умовах, бо потрібно терміново рятувати країну, щоб ні у кого не виникало думки тікати подалі з прихопленою територією проживання… Вдумаймося – країна перетворюється на зібрання “територій проживання”, бо загальновизнаної легітимної влади по суті немає (революційна доцільність виправдовує далеко не усе, й не для усіх), спільну національну ідею вбито іще попередніми правителями, а від державної економіки теж майже нічого не лишилося, бо її успішно витіснила боротьба інтересів олігархів. “Антикризова” програма уряду вже в дії, і робочі місця по країні скорочуються. І це на фоні мігрантів з Криму, яким також треба і працювати, і десь жити…

А хтось розповідає про патріотизм, затягування пасків, терпіння і всепрощення… Чи навпаки – закликає до подальшого й остаточного розхитування суспільства і країни, педалює ненависть до “східняків” чи “западенців”, “колорадських жуків” чи “бандерівців”, і так далі…

Складається враження, що країна потрапила у якийсь моторошний квест, де кожному видали набір кричалок, прапорців та інших відзнак поділу “свій-чужий”, хтось отримав в руки зброю, хтось бруківку чи бити… І кожному вказали на “ворога”. Якого треба знищити, якщо ти “патріот”. І так – по обидва боки умовного бар’єру, що пролягає вже не просто між сходом і заходом, а й у кожному місті… Боротьба за виживання під маркою “зате свобода” (а де й для кого?) у розпалі. І поки хтось розділяє та владарює, іншим пропонують чергові примарні обіцянки…

 

07.04.2014

Валерія Дмитрук



Читать полностью: http://h.ua/story/401929/#ixzz37fwCDqV6

Люди і збочення інформаційної доби

Люди і збочення інформаційної доби

“І навіщо витрачати нерви на тих, хто заробляє гроші?” — почула сьогодні запитання.

Цілком слушно і справедливо.

Адже триває на повну й набирає обертів “інформаційна війна”, яку проголосили і  усіляко підтримують саме ті “матінки й батечки Кураж”, котрі щодня на цьому заробляють.

Бо яка притомна людина бігатиме десятками сайтів з коментарями до геть усіх публікацій, а головно, — до тих, де найгучніша, найзапекліша сварка?

Яка притомна людина збиратиме й публікуватиме під виглядом “журналістського матеріалу” зливи бруду від тролів, просіяного крізь решето, аби-сь повизбирувати те, що написали “вороги”?..

Яка притомна людина наполегливо сіятиме бруд і сварки замість намагань шукати порозуміння, займатися творчістю, а якщо й вихованням, то таки не свиней, а людей?.. Бо у зливах багна нормально почуватися може лише свиня… Так, за багатьма біологічними показниками — найближча до людини істота. А щодо деяких представників сучасного суспільства, — і за такими показниками, як інтелект, моральність, сумління.

На кого перетворюються люди, для яких і розвагою, і “творчістю” стало оце “брудоносіння й брудомішання”? Деградація і реґрес — очевидні.

Якщо спробувати прикласти до сучасного соціуму, який творить інформаційний дискурс сьогодення, фрейдистську шкалу, то побачимо, що до життєпридатної й життєдайної орієнтації (люблячої, творчої, — за Е.Фромом) — дуже й дуже далеко. Деструктивне застрягання на другій (анальній) стадії розвитку та неприхована насолода від збочень, “дарованих” подібним станом, оприявнюють геть не позитивну тенденцію.

За психоаналітичною версією, індивід, що не зміг конструктивно розв’язати конфлікти якогось (чи кількох) етапів свого онтопсихоґенезу, може йти далі, періодично відчуваючи потім відголоски колишніх психотравм (що, власне, кілька століть і відбувалося досі з українським народом, і що спричинило нинішнє загострення), або ж — застрягнути на якійсь стадії й деградувати. І саме принцип насолоди тут відіграє чи не визначальну роль.

Як відомо психологам, невротик не отримує задоволення від отриманих колись психотравм та їх наслідків. Натомість у психотиків — вивернута шкала цінностей та понять, і саме вони отримують задоволення від збочень, від деструкції, від руйнації, від бруду.

Тож, що ми спостерігаємо?

Тенденцію до переходу від нейротизму до психотизму. А це вже — парафія не психологів, а психіатрів. Це — “клініка”, де процеси найчастіш — незворотні.

Розщеплену свідомість індивіда майже неможливо відновити у повністю здоровому вигляді. Розщеплена свідомість дарує такі задоволення, як відчуття власної непогрішимості і правоти (в усіх помилках завжди “винен хтось інший”, — друге “я”, сусід і т.д.), атрофуються приписи супер-его (сумління, відчуття сорому), відкидається “гніт культури”, і індивід скочується до чи не первісного стану.

Приблизно те ж відбувається і з цілим суспільством, свідомість переважної більшості якого після багаторічного “граблестрибання” нарешті віднайшла рятівний спосіб самозахисту від поодиноких докорів сумління, панацею геть на усе, – “це усе вони, вороги погані”, — де “вони” — не важить хто, адже це лише химери підсвідомості, що витісняє відчуття провини й перекладає її на будь-кого, аби лиш — подалі від себе.

Звісно, цей процес реґресу соціуму було підготовлено й інспіровано “спеціально підготовленими” людьми. І якщо хтось з них обив і продовжує це робити свідомо, заради відомої йому мети, є й такі, хто робить це напівсвідомо (за віру, за платню, за піар), а інші — несвідомо заковтують наживку. І, в результаті, розмови, спілкування, творчість, обмін інформацією, рівень її подачі та сприйняття невпинно скочуються все нижче.

Якої ж мети насправді може досягти той, хто свідомо офірував здоровим глуздом і притомною свідомістю, — буде це людина чи ціле суспільство?..

 

10.07.2014

Парад абсолютних істин

Парад абсолютних істин

«Непонимание, пожалуй, не такая уж страшная вещь. Спору нет, два народа и два языка никогда не будут друг другу так понятны и близки, как два человека одной нации и одного языка. Но это не причина отказываться от взаимного общения» (Г.Гессе)

 Людина висловлюється для того, щоб бути почутою. Аби ствердити свою думку, – одну з безлічі у нашому соціумі. І, якщо ми сподіваємося бути почутими, ми мусимо й чути інших.

Українське суспільство зараз розшароване й розколоте чи не найбільш за усю історію, принаймні, незалежної України. Розмова глухих з глухими. Ходіння за сліпими поводирями. Крики глашатаїв до тих і на тих, кого вони призначили бути “неправими”.

Абсолютної істини немає. Як і немає її носіїв.

Тому коли хтось натягає комінтернівську тужурку і готовий ставити до стінки усіх тих, хто думає й каже “не так”, коли починаються самосуди з претензією на істину в останній інстанції… виникає відчуття, що світ збожеволів…

А у божевільному світі діють правила абсурду.

І звучить таке: «Не бросайте жемчуга вашего перед свиньями, чтобы они не попрали его ногами своими и, обратившись, не растерзали вас» (Мф. 7:6)

…Не кожен наважиться називати своїх опонентів свинями. Але. Схоже, час “месій для потреби” повернувся. І мода на вигідну позу нью-Печоріна відвойовує свою незмінну й архімодну нішу…

Звісно, набагато легше й пафосніш не самому щось робити, а познаходити “винних”, навішати ярликів і звинувачень… Це просто. Але це шлях деструктивності, до якого зазвичай вдаються саме маніпулятори, не здатні переконати своїми діями чи словом.

…Емоції, емоції, емоції…

Коли немає раціональних аргументів, вдаються до емоцій.

Коли потрібно змусити людину попри її інтереси й раціональне сприйняття, треба тиснути на позасвідоме. Той же тиск на почуття сорому, викликання фальшивого комплексу провини, — дуже потужні засоби маніпуляції як окремою людиною, так і людськими масами.

А коли люди починають бачити, що “крокувати не в ногу” вже не лише “соромно”, а й може стати небезпечним, то змушені обирати, — елементарне виживання чи дії згідно свого сумління, принципів і розуму…

І вкотре перемагає “еліта натовпу”… Фейлетонна доба триває. Ба, більше. Вона у розпалі.

П.С. Я ніколи не думала, що можливе повернення не просто до диктату свідомості совків, а до ревкомів. Трансформація у стилі ретро…

 

21.02.2014

Валерія Дмитрук

Читать полностью: http://h.ua/story/399462/#ixzz371GGgflR

Плекання примітивів

Плекання примітивів

Вже ніхто не сперечатиметься, що вплив інформації на свідомість і позасвідоме людини та усього соціуму — величезний. І у інформаційну добу саме масова інформація впливає на формування паттернів поведінки як окремих індивідів, так і (особливо!) маси.

Інформація лине до нас звідусіль; це і факти, подіі, чиісь оцінки тих чи інших ситуацій, просто розмови, спілкування й творчість, і — реклама (пропаганда) відкрита. Чому я виокремлюю відкриту попаганду? Бо пропаганда прихована дедалі зручніш та шільніш оточує нас в усіх вищеперерахованих способах обміну й передачі інформаціі. Важко уникнути непрямого прихованого впливу, коли ти налаштований просто на сприйняття якогось художнього твору чи дружньої бесіди.

Фахівцям з масовоі психологіі, ідеологам та мас-медіа ця особливість людської психіки відома вже досить давно. І — більш чи менш вправно й талановито — її використовують вже тривалий час. Згадаймо Гебельса і масове зомбування населення фатерлянду його інформаційною машиною. Згадаймо часи радянські із тодішнім т.зв. соцреалізмом, пропагандистською літературою і навіть мультиплікацією, — аякже, поза сферою впливу не лишалася жодна вікова група.

Усе це вже більш-менш очевидно. Але основна проблема, на якій хочу наголосити у цій статті, — кого саме виховують пропагандисти, що дурять людей, вселяють ім у голови чужі вірування й ілюзіі, і, до того ж, роблять це надзвичайно примітивно?

Так, було у свій час і ”трактор в полі дир-дир-дир”, але були й набагато вищі у художньому плані зразки тієї ж радянської пропаганди. Хочеться зараз провести музичну паралель із улюбненою музикою фатерлянду — Вагнером та бюргерськими пісеньками, де вагнерівські симфоніі піднімали арійський дух і свідомість та сприяли формуванню новоі раси арійців, а простацькі пісеньки були вельми придатними для посиденьок за кухлем пива, — тобто, формували споживача звичайного.

Скажете, — на кожен товар — свій купець. Але ж, як відомо, буття формує свідомість. Тож яку свідомість сформують примітивні агітки, додатково постійно підкріплювані закликами на кшталт — ”тут думати немає коли, бо (майдан, погана влада, війна, — на вибір)”, ”які можуть бути запитання до героів?”, ”краще б ви громадянином були”. При цьому очевидно, що подібні пропагандисти або взагалі не мають жодного уявлення про те, що кажуть, або свідомо працюють на пониження рівня свідомості людомаси, яка готова буде беззаперечно-слухняно скакати по граблях, вбивати за командою, строчити доноси й ”обирати” собі нового фюрера. …А еліта? Цю роль на себе ”скромно” візьмуть ”народні обранці”, — бо ж народ вже все одно не розрізняє, хто з них скільки разів і під якими прапорами його надурив.

 

09.07.2014

Валерія Дмитрук

 

Думати — шкідливо для “родіни”

Думати — шкідливо для “родіни”

 “…Вы лучше Родину любите”(с) — ось такою совковою фразою відповідають на українському ресурсі на зауваження про те, що варто й замислитися над тим, що діємо. Показово, що і фраза совкова, і мова, якою її висловлено, російська. Тож яку “родіну” треба так любити, що у ній і думати апріорі вважається шкідливим? 

Схоже, відповідь довго шукати не доведеться, бо багато хто іще пам’ятає ті часи, часи колишньої радянської імперії, де саме так і було, — “за вас думають вожді, а ваша справа, — крокувати “в ногу”, і без самодіяльності”. 

От і не думають, а крокують, по граблях скачуть, і сперечатися з ними елементарно неможливо. Адже принцип зомбомаси — “нам своє робить”(с). Та тільки робиться це і за рахунок співгромадян, і за рахунок усієї країни. Хтось звично-пафосно називає її “родіною” і руйнує (свідомо-зумисно чи саме через бездумність, то вже не так важливо, важливий факт), а хтось… вже починає усвідомлювати, що конфронтація досягла межі, і частина суспільства потім просто перейде у розряд недоторканних.

…Ні, не тому, що стануть депутатами… а тому, що нелюдам руки не подають. Тому, що переможна недумаюча маса — це не народ і не нація. Це — знаряддя. І зараз воно — у руках тих, кому абсолютно байдуже до нашої країни й нас. Але це знаряддя таки потужне непробивною переконаністю у власній “правоті” та, власне, ментальною неприв’язаністю до того, що вони називають “родіною”.

Адже справжній патріотизм — це любов до свого і саме уміння й бажання саме думати, як це зберегти.

Тут немає місця амбіціям і якимось хвилинним особистим перемогам.

І саме тому зараз стало настільки очевидним, хто й чого вартий.

І хто — патріот країни, а хто, — намагається заткнути іншим рота закликом “родіну любити”.

 

 

Пафосність “колишніх”

Пафосність “колишніх”

У “колишніх” – усе з надміром, з перебором. Як кажуть у народі, люблять “передати куті меду”. Це ті, що за СРСР кидалися пафосно на барикади (попередньо перевіривши, чи немає загроз для себе, коханих). Вони завжди трималися “на вістрі” й водночас нічим не ризикували…

Флюгери. Доводилося спостерігати це явище, й не раз. Це постсовковий спадок, який проявляється і досі у нашому суспільстві. І, що найбільш прикро, саме отакі флюгери вже й тепер, так само як раніше. пнуться на барикади, вимахують плакатами, судять когось і натягають маску святенників. І їм вірять… Тут вже справа вродженої мімікрії й пристосуванства подібних людей. Не кожен вміє так швидко не просто побачити, що є зараз актуальним. що ціниться, що сподобається масі. Ні! Не кожен отак моментально зречеться старих ідеалів і з радісними обіймами кинеться до “нового-незнаного, але актуального”.

І не кожен при цьому так легко зречеться старого. Того, за що сам перший пафосно тільника на собі шматував (щоправда, заздалегідь приготованого задля вистави).

У чому ж феномен успішності подібної мімікрії у суспільстві? Чому люди готові підтримати фарисея, який щоразу опиняється на верхівці хвилі, — то одної, то іншої? Можливо, це страх? Бо від хамелеона не знаєш, чого й чекати… У когось, можливо, огида й небажання зв’язуватися з моральними потворами… А у когось – сподівання й собі легко й безболісно прилаштуватися поблизу отого вічномажорного фарисея…

І виходить так, що у суспільстві раз за разом, мов намул, спливають ті ж самі пустушки… Яким ніхто не суперечить… бо: бояться, гидують, сподіваються прилаштуватися (потрібне підкреслити)). І зрештою,   суспільство тупцює на місці. Під проводом чергових фарисеїв-флюгерів-пристосуванців. А це – ціла система. Це – влада наскрізь з колишніх комсомольських функціонерів. що першими відчули, що пора “рвати” і, принагідно, встигли собі немало “урвати”. Це й корупція по усіх чиновницьких кабінетах. Це – медицина за не просто хабарі, а величезні гроші, без яких часом людей на “швидких”(!) розвозять по домах… вмирати. Бо немає держкоштів на ліки чи навіть ліжко у палаті… Це – дипломи, що кимось купуються як додаток-постфактум до першого запису у трудовій про посаду міністра чи губернатора області, а хтось – без хабаря не влаштується за чесно здобутим фахом…

А нагорі – ті ж самі. І, повірте, вони зовсім не потерпають. Ані матеріально, ані морально. Бо кожна нова зрада-мімікрія лише додає суспільному хамелеонові бонусів…

Так, кожен з нас часом змінює думку й погляди. Але це переоцінка цінностей, майже перебудова світогляду людини. І часто при цьому багато що втрачаємо. Головне – сумління не втратити… Та для флюгерів-хамелеонів це не питання. Й не перешкода. Такі поняття як зрада, дружба, сумління для них – лише черговий набор яскравих фішок, якими так зручно маніпулювати у своєму пустопорожньому моралізаторстві… А ми слухаймо далі, бо ж:

“Нехай, – каже.

- Може, так і треба!

- Так і треба?

Бо немає Господа на небі!”    (Т.Шевченко)

 

14.11.2013

Валерія Дмитрук


Читать полностью: http://h.ua/story/391108/#ixzz35bL1u6WR

Не час досліджувати конформізм?

Не час досліджувати конформізм?

У одній з інтернет-дискусій почула фразу: “Сейчас не время исследовать конформизм. Сейчас все, что содействует становлению гражданского общества, должно привествоваться. Даже если это не искреннее что-то”.

Спочатку подумалося: без коментарів… Але ж — якщо мовчати, то негідники так і заправлятимуть усім. А народ бігатиме за черговими перелицьованими “на потребу дня” флюгерами. За тими, хто колись глашатайствував про провідну роль КПРС із тим самим завзяттям, що й зараз про зовсім протилежне, бо ж у них, розумієте, “амбіції зашкалюють”.

Навчимся нарешті бачити абсолютно безвідповідальних мапуляторів чи ні, Шановні Громадяни України?

Будем послідовно відстоювати саме свої інтереси, а не чергових псевдолідерів-прилипал?

Згадаємо про вже вписану в історію роль попередніх лідерів країни, їх обіцянки, конкретну діяльність і  повну відсутність політичної та юридичної відповідальності з боку тих людей?

Чи просто вкотре приведемо до влади — не важливо кого персонально, але — знову безвідповідальних перед народом та країною?

…Втім, зараз пропоную замислитися не лише над цим. А над системою “піраміди МММ”, у яку добровільно “впрягаются” люди. І хоча вже викладала думки з аналогічної проблематики у статті “Пафосність колишніх”, та, вочевидь, багато хто не готовий побачити очевидне, а радо користується чужими штампами й закликами.

Отже: виправдовує мета засоби? Чи можна у тандемі, а ще гірше — під проводом непорядних, нещирих людей сподіватися на позитивні зміни для суспільства? Невже настільки складно зрозуміти, що людина непорядна просто вдовольняє свої інтереси коштом тих, хто їй вірить і слухає?..

Кому вигідні заклики до громадянської війни чи намагання нацькувати одну  частину суспільства на іншу?

Хто витягає з запиленої шухляди вже не раз застосований ними совковий принцип “хто не з нами, той проти нас”?

Чи не заважає ажіотаж та заклики “не час вагатися й думати!” відстояти саме інтереси народу, заради чого,  власне, спочатку люди й збиралися? Чи не підмінять людям вкотре їх бажання інтересами чергових псевдолідерів?..

Наївно думати, що “ворог мого ворога — мій друг”. Але ще більша наївність — вбачати “ворогів” серед груп за фінансовими інтересами, на які перетворилися сучасні українські політпартії. Там немає “ворогів” і навіть опонентів. А є — конкуренція. Це ринок, шановні. І яку роль відведено народу? Та навіть не споживача, що “завжди правий”! Ми не маємо змоги повернути неякісний продукт. Ми не можемо ані отримати витрачені на нього кошти (у суспільно-політичній площині — відтинок розвитку країни й нашого з вами буття), ані вжити санкції до продавців, що вкотре надурили нас із цим товаром.

То можливо, справа не у тому чи іншому політтоварі, і навіть не у продавцях? Можливо, таки замало пересунути прилавки й поміняти лавочників?

Безкарність і відсутність перспективи відповідальності розбещує будь-кого. Що вже казати про наших сучасних політиків, які давно розучилися бачити перед собою суспільство, народ, виборців, громадян. Політиків, що привчилися спочатку купувати голоси “за гречку”, а далі — елементарно полегшили собі життя злочинними змінами до Конституції.

Кажуть, що історія вчить, якщо її вивчаєш. Історія незалежної України не настільки давня, і більшість з нас добре її пам’ятає. Чому ж не робимо висновків? Чому завжди дозволяємо вигравати комусь іншому? За наш з вами рахунок. Чому постійно втрачає народ і, вкотре одурений, продовжує скакати по тих самих граблях?..

…Отже — про конформізм у розрізі наукового експерименту. Дослідник С.Еш проводив соціально-психологічне дослідження, коли групі людей задавали питання, а окремі підставні особи першими давали хибну відповідь. В результаті інші люди корелювали свою відповідь згідно з почутим. Коли група підставних осіб давала різні варіанти невірної відповіді, кількість правильних, особисто сформульованих відповідей серед досліджуваної групи збільшувалася в рази. Таким чином, бачимо, що й кардинально поділене за “чорно-білим” принципом суспільство втрачає свої орієнтири, а починає конформно підганятися під задані кимось рамки.

Давайте позбавлятися конформізму, адже, вочевидь, досі він грав на руку зовсім не нам самим.

18.12.2013

Валерія Дмитрук

Читать полностью: http://h.ua/story/394772/#ixzz35bN1VdYH

Свобода і людяність

Свобода і людяність

Свобода задля чи свобода проти? Одне з питань, що переслідує людство.

Зараз у нас багато кажуть про свободу. Гарні слова, натхненні й начебто патріотичні. Начебто. Бо патріотизм — це не свобода ненависті, а любов. Любов до своєї землі, до своїх близьких… навіть якщо їх думки й дії нам не завжди до вподоби.

Терпимість до іншої позиції не дає світу стати мертво-пласким.

…Прочитала у Птицелова Фрагорійського ось ці думки:

Вспомнилась надпись на воротах Освенцима, одного из немецких концлагерей: «Arbeit macht frei» — «Труд сделает вас свободными».

Они не придумали новой технологии одурачивания и уничтожения. Они говорят, как и почти семьдесят лет назад: это не концлагерь, а фильтрация — ничего страшного. Это просто разумно и целесообразно. И “гуманитарный коридор” как-то странно теперь увязан с фильтрационными “мероприятиями”. Как говорится, движение теперь разрешено только по заранее обозначенному ИМИ маршруту. От Майдана до Майданека…” http://writercenter.ru/library/kritika/sbornik-miniatjur/pticelov-iz-zapisnoj-knizhki/139693.html

…То за що півроку тому люди вийшли на Майдан? За те, щоб отримати ремейк Майдану-2004, але із додаванням “металу”?..

І не лише у обертонах, а й металу, що знищує людські життя.

І нівелює нашу совість. Совість тих, хто разом з іншими галасує і звинувачує в усьому бік протилежний…

І совість тих, хто втомився доводити будь-що зібранню глухих…

…Ми усі вже стали іншими.