суспільство

МУЗА

МУЗА

У “гуморесці” Юрія Пелиха дуже точно поставлено питання, над якими просто не може не замислитися дійсно свідома людина. особистість і Громадянин цієї країни, якого цікавить не лише посада “халіфа на час”, а цікавить, ЯК житимуть його нащадки на ЦІЙ землі.

..можна згадати те ж “отруєння”(?) Ющенка, яке так і лишилося нерозслідуваним. Такі ж питання бачимо й зараз. Влада начебто нова, а відповідей немає… Тоді для чого була уся вистава, власне?

Наші “обранці” вже перейшли від агітацією гречкою до агітації шинами й війною… І якщо гречку іще можна було пробачити (хтось її брав, і для когось це було неабиякою допомогою бодай на якийсь час), то через “агітацію” нинішню гинуть люди, руйнується країна і її економіка.

Можливо, ми чогось не розуміємо?
Тоді чому замість відповідей на подібні запитання лунає лише “ла-ла-ла” і звинувачення у сепаратизмі та “п’ятій колоні”?
Чому жоден політик, політолог, чиновник не дасть людям розумне пояснення того, що відбувається?..

..мабуть, питання риторичні, але їх треба ставити.
І бачити, що є іще люди, які так думають.
І яким не байдужа доля України.

…Пропоную почитати статтю і подумати над поставленими автором питаннями. 

 

– Привет, – сказала Муза.

– Привет! – ответил Автор, – давненько же ты не заходила!

– Да ты и не звал. Скажи спасибо, что сама решила заглянуть… Из любопытства. Почему не пишешь?

– Ох… Как тебе объяснить… Лучше всего подходит это уже опротивевшее выражение «когнитивный диссонанс»!

– Не употребляй этих слов! У меня от них раздражение по коже!

– Да, да, извини…

– Так в чем же дело?

– Ты же видишь, что происходит… В стране, в мире: страшно! У меня как будто  вся жизнь перевернулась с ног на голову!

– Да ну, перестань!

– Нет-нет, пойми: все мое представление о мире, людях, об Украине, в конце концов, изменилось! Понимаешь, я рос с каким-то внутренним убеждением, что мы, украинцы, народ мирный, что опыт голодоморов и геноцидов по отношению к нам выработал в нас устоявшийся адекватный взгляд на мир и окружающих людей. Ну, в смысле, что мы не можем просто так набрасываться на русских, например, называть их «недолюдьми» и т.д. Мы же не нацисты! О бандеровцах я только слышал и никогда не воспринимал рассказы о них по отношению к себе да и к Украине в целом… А тут вдруг: телевизор, марши со свастиками, угрозы русскоязычному населению.. Одна Ирина Фарион чего стоит! Почему она не в тюрьме сидит за разжигание межнациональной розни и содействие развалу страны? Неужели вот эти люди – и есть МЫ?! Нет, мы же мирные, я же хожу по улице… В Запорожье мы вывесили украинские флаги на балконах, в окнах, в автомобилях, в витринах магазинов… Но русский язык… причем здесь он?! Как можно было закон о языке принимать первым?! Я, например, о Майдане узнал из телевизора. Был удивлен и обеспокоен: к чему могут привести беспорядки? В глубине души радовался – потому что власть Януковича уже поперек горла стояла, но не мог понять – зачем нам в Евросоюз?! Кому-то мало примеров Кипра и Греции?! Зачем?!! Есть у кого-нибудь бизнес-план такого вступления: где все по пунктам разложено, все плюсы и минусы описаны, дебет с кредитом сведен, построен график подъема ВВП с указанием конкретных объектов развития и вложения западных инвестиций в них? Странно, ничего, кроме пустых: «хочу» и «будем жить в Европе!» А события 2-го мая меня вообще в шок повергли…

– Говорят, что их устроили с подачи Путина.

– Да, я тоже так думал, исходя из простой логики: кому выгодно, тот и преступник. Для Путина 2-е мая было необходимо для двух вещей: первая – попытка расколоть жителей как минимум Одессы на два лагеря и погнать их к присоединению к России, вторая – создание четкого мнения у россиян о фашистской (нацистской) Украине, в которой нет нормальных людей. И, знаешь, это удалось! Удивительно, сколько негатива полилось в просторах сети, какая стена сразу выросла!.. Ужас! Неужели мы все, и украинцы, и русские перестали быть обыкновенными людьми?!

– Так вот и доказательства, что это сделал сам Путин! О чем ты переживаешь?

– Нет никаких доказательств. Никто не ищет людей, которые это сделали (ну, или я об этом не знаю). А ведь есть куча видео, есть лица, есть свидетельства… В Украине должен быть показательный суд на ними – и вот тогда должны появиться неопровержимые факты против Путина. А ничего нет. Никто ничего даже делать не хочет. И возникает вопрос: а Путин ли? Почему властям в Украине не хочется развенчать Путина? Почему нет результатов, что Путин стрелял в Небесную Сотню? И сбил Боинг? Мы много говорим, а фактов – нет… Настораживает! А еще больше настораживает, когда начинаешь анализировать глубже все то, что шажок за шажком делает новая власть… Открытие строительства в Чернобыльской зоне, сланцевый газ, реституция в перспективе… У меня возникает вопрос: а кто и зачем, собственно, спровоцировал раскол Украины? Что, политики не понимали, что подобные высказывания дадут толчок к отсоединению Крыма, к событиям на Донбассе?.. А то, что происходит сейчас – зачем Украине война?

– Слушай, с тобой становится неинтересно… А как же Любовь, метания души, осень?..

– Извини, не до того… Я больше водку пью, чем рифмую…

– О! Мятущаяся душа уже есть! Осталось только направить ее в творческое русло!… Извини, это я так шучу… Это и есть твой «диссонанс»?

– Не только. Половина. Или, скорее, большая часть. Но есть еще и Россия – ее действия тоже добавляют огоньку! Нет, не скажу, что я и гадать не мог, что Россия начнет с Украиной войну: весь опыт моих бабушек-дедушек как раз говорит об обратном. Агрессор он и есть агрессор. Где-то в глубине души я к этому был готов… если обывателю к войне вообще можно быть готовым. Но от происходящего кружится голова: Крым разворачивается и уходит, хлопая в ладоши и практически не прощаясь. Почему? Неужели в Украине было так плохо?! И – никого сопротивления… Луганск, Донецк – какая злоба! Какая ненависть ко всему украинскому! Как?! Откуда?! И это после победы в конкурсе вышиванок в Славянске в прошлом году?! В голове не укладывается… Когда я впервые по телевизору увидел танк на улицах Луганска, я завис. Танки?! Война?!! Когда сейчас говорят о том, что Россия в войне не участвует, то я уже и не спорю: значит, человек просто не хочет видеть своими глазами. Удивительно: в России таких много! Недавно разговаривал по скайпу со старым другом из Нижнего: «Как дела?» – «Ничего. Роем окопы. Боюсь, что скоро Путин прийдет меня защищать» – «Ты что, совсем помешался на украинских СМИ? Если б Россия приняла участие в войне, то уже все закончилось бы! Приезжай лучше в гости на недельку, отвлекись!»… И вокруг в инете: укры, бандеровцы, хохлы… Ненависть кипит и переливается через край.

– Ну, ненависть летит с обеих сторон!

– Да, это правда. Мы все теряем человеческое лицо… Лицо человека верующего. И это – еще одна грань диссонанса…

– Слушай, ты и впрямь не в себе! Тебе нужно выйти из этого пике! Я, как Муза, могу посоветовать только одно: выйди в парк, или на Хортицу пойди, полежи на траве, посмотри на небо, на листья… уже желтеют! Любовь – она рядом! И ты снова сможешь писать…

– Эх, а зачем мне писать? Кому это все нужно?!

– Мне.

– … Спасибо…

– Ладно, я пошла. Зови, если что! И, это… хватит бухать! Война не вечна…

 

18.09.2014г.

 

Юрій Пелих

 

Читати: http://h.ua/story/408697/

Уважна “неуважність”. Замітки на полях

Уважна “неуважність”. Замітки на полях

 

   Часом життя влаштовує цікаві експерименти, результати яких можуть привести до несподіваних і не надто приємних висновків.

   Але… реалізм, він такий, — грішить непричесаністю, непригладженістю, недопродуманістю. Тим більш — реалізм непередбачуваності й спонтанності.

 Скажімо, маємо змогу посміятися з дотепної гуморески, шаржу, карикатури і т.д. Про якусь особу. Усі хвалять автора і його прозорливість чи просто “випадково натрапили”, “не зрозуміли”, про що це, й “оцінили лише художні якості твору”. Буває, — і “випадково”, і “просто так”, і “не помітили”, й усе інше… Життя, — воно таке, що пояснень завжди знайдеться море. Аби лиш шукати ;))

Та найцікавіше починається наступного дня, коли той же гуморист-дотепник вирішує на хвилі вчорашньої слави й підтримки мас оприлюднити іще один, аналогічний за художніми якостіми (це для тих, хто “оцінює лише художній твір”), але відмінний за “об’єктом натхнення” опус.

І тут вже спостерігаємо зовсім іншу картинку, коли захоплені фанати “прозорливого автора” не верещать, що він “жжот” і т.д., а якось тихенько-сором’язливо оминають те, чим іще вчора захоплювалися.

Звісно, є очевидна “кліка”, яка й не приховує у подібних випадках свої симпатії й антипатії. Змушує замислитися інша група, — тих, хто “не помітив” вчора конкретну адресну спрямованість там, де вона була відкрито зазначена, а сьогодні нарешті став чи то уважним, чи то вже перехотів сміятися… Хтозна )))

…як сказали б у подібних випадках гумористам-дотепникам, — “Бреши, та не забріхуйся. Затям собі, — на хазяїв не лають”.

Отака вона — “спонтанна” й “неуважна” публіка…

…Так чим же керуються люди у подібних ситуаціях? Чому — аналогічне — вчора смішило, було влучним і дотепним, а сьогодні вже — ні? Хіба ж це “раки, які вчора по три, а сьогодні — по чотири, але великі”(с)?

Звісно, автор-гуморист у одному з випадків міг бути й неправим. Зазвичай у такій ситуації і “фанати”, й “любі друзі, щиро поважаючи людину, намагаються вказати на її помилки. Але буває й таке, що, прикро засмучені й розчаровані помилкою “оракула”, впадають у прикрість, розчаровуються і взагалі втрачають до нього інтерес. Цілковито ймовірний варіант. Але час (і активність автора-дотепника) зазвичай демонструють остаточну вибірку, на основі якої можна робити глибші висновки.

Наразі можна лише зафіксувати ту картинку, що складається за результатами дводенного “експерименту”. І поставити під сумнів такі якості, як “неуважність”, “оцінювання виключно художніх якостей твору”, “неупередженість і незаангажованість” читачів. А також, звісно, — і їх “дружнє ставлення” до автора як самодостатньої особистості. Адже людині, яку поважають, до думки якої дослухаються (!) обов’язково скажуть про свої сумніви у її позиції, яка, менш, ніж за добу, припинила вкладатися у звичне сприйняття захоплених реципієнтів.

“Хамство треба любити і насолоджуватися ним”?

“Хамство треба любити і насолоджуватися ним”?

“Хамство – це свідома зневага до норм моральної гігієни” (І.Геворгян)

Зурла Лоци УжгородТы какого *ера, п*йдон, здесь, на*иг, на украинском ресурсе делаешь?

Зурла Лоци  Ужгород   Шо ви патякаєте? Для чого цю всю бурду від Аргентуи толочите?

Зурла Лоци  Ужгород   Вам робити нічого? Пишіть про скрипки та піаніно і дайте Оресту спокій, бо їй бо, я не витримаю і візьмуся за тро-ло-ло серйозно.

Зурла Лоци  Ужгород   Ви в школі вчитель? Наглядач в церковному хорі? конвоїр?

Зурла Лоци  Ужгород   Куди надо, туди й дивиться. Вакансія надзіратєля на сайті жме под мишками?

Зурла Лоци  Ужгород   У тебя, буркинафасо даже есть жена? ты меня удивляешь своим патриотизмом. А интернационализмом и подавно.  ты камуфлист вообще-то в жизни хоть одного жида видел? А америкашу? И зулуса тоже… Ну-ну…

Психологи-дослідники знайшли визначення для такого явища, як хамство – “тваринний автоматизм”. Адже вдаються до такої “зброї” переважно люди примітивні, з недорозвиненою інтелектуально-вольовою сферою, а натомість – із загостреними тваринними інстинктами.

Які особи найбільш схильні до хамства? Це найперш – люди із заниженою самооцінкою; люди з низькою моральною компетентністю (ті, яких елементарно ніхто не навчив поняттям етики й поведінки у соціумі); люди, що перебувають в умовах анонімності. При цьому третій пункт сам по собі зазвичай не відіграє ролі без перших двох.

Основна з причин хамства – це невміння людини виразити себе, а тому хамство можна розглядати як спробу раба збунтуватися супроти свого рабського становища. От тільки ніхто крім даного суб’єкта у його обмеженості й небажанні розвиватися, рости, — не винен. Отже, раб, який не усвідомлює власної відповідальності за своє становище (насамперед, моральне), і, відповідно, не знаходить способу його змінити, перетворюється на хама.

Процитую психолога В.Ромека: “Хамство має на меті зруйнувати вашу психологічну цілісність та завадити розвиткові, а конструктивна критика тим і конструктивна, що спрямована на відновлення та (або) розвиток особистості” (с).

Здавна слов’яни не ображали юродивих, блазнів, що навіть розважали їх. Але це не стосувалося нахаб і хамів, які не обмежуються своєю специфічною нішею у соціумі, а, немов ті зозулята, намагаються зайняти місця повноцінних людей. Недарма кажуть, що нахабність, — друге щастя. Тому навряд варто попускати хамство на самотік і спокійно мовчки споглядати на хама в ролі цербера. Адже будь-який хам – порожня бульбашка.

Думки вголос. Про безкарність провокаторів

Думки вголос. Про безкарність провокаторів

Півроку чи й більше тому хтось кричав по всіх сайтах про те, що нам “не потрібний дебільний Схід”, що, якщо кримчанам щось не подобається, “їх ніхто не тримає”… Провокатори посилено розкидалися державними землями за принципом “Не обеднеем!” та розпалювали ненависть у суспільстві.

Ненависть між Сходом і Заходом.

Ненависть між україно- та російськомовними.

Ненависть між тими, хто голосував за різні партії, депутатів, кандидатів у президентів (завжди хтось і у чомусь винний).

Ненависть між представниками штучно новоутворених “груп”(?) – “бандерівцями”, “колорадами”, “ватниками” і т.д.

Увійшло у звичку вішати на людей ярлики, навіть не розібравшись у їх поглядах.

Увійшло у звичку використовувати нецензурну лексику прилюдно, на загал. Навіть посадовими особами. Навіть перед дітьми, та вже й дітьми.

Цікаво, а на що розраховують далі ті, хто це інспірує й заохочує?

На що розраховують батьки, які весело й гордовито посміхаються, бо їх дитина сьогодні когось назвала “ватником”, а когось — взагалі загальноприйнятим і навіть модним зараз арготизмом? …Що завтра та дитина так не скаже про них?.. Наївно.

…Зараз це списують на війну.

Ок, і скільки навоювали ті, що на сайтах, на вулицях. з вікон будинків матюкаються на “східняків, які мають ****** до себе **** (повертатися) і самі себе **** захищати”?..

Думаю, питання риторичне.

І проблема зовсім не у політичних поглядах (та й не треба їх розподіляти за регіонами, — скрізь є різні люди). Проблема у безкультур’ї, яке зараз іще й почали культивувати і майже прирівнювати до патріотизму; у якійсь невмотивованій латентній готовності у окремих людей ненавидіти будь-кого лише за те, що він “не такий”, як вони…

…І чому зараз особини, які півроку тому дарували направо й наліво Донбас і Крим, і продовжують налаштовувати у віртуалі одних людей проти інших, розповідають що їхні чоловіки поїхали відпочивати в Карпати?..

Ні, усі можуть відпочити. Особливо, певно, ті, що добряче “втомилися” на майдані, і саме тому можуть зараз дозволити собі розслабитися…

Йдеться про дещо інше.

Провокатори в усі часи так і лишаються безкарними.

Вони нацьковують людей одне на одного, провокують конфлікти, а там — “нехай хтось інший гине”, вони лише пафосно оплакуватимуть загиблих та піаритимуться на їхніх іменах…

“Світське життя”

“Світське життя”

Неизменные декорации,
Но мельчает, мельчает народ…
Сублимация деградации, -
К торжеству дебилизма ведёт)))

Shinha

Маски посміхаються маскам. Кого треба, гудять, кого треба — вихваляють. Реверанси й пікірування порожньо-грайливими поглядами. Усе — “як годиться”.

А задля чого, власне?..

Улягання законам “світського салону”, що усіх перетворює на штучних ляльок, геть до того, що тим, кого вважаєш друзями, зрештою втомишся намарне вказувати на те, що віщує інтуїція чи досвід. Адже — не можуть чи й не хочуть повірити… Аж допоки не вдарить грім. Та — запізно, як і завжди.

Звісно, ніхто не дочерпався істини, нічиє знання й передчування не є досконалим… Воно усе так. Але ж чому із цим рахуватися маєш саме ти? Чому притишуєш свій голос аж до мовчазности — лише заради того, щоб не скаламутити чийсь спокій зараз?.. Бо ж знаєш, таки передчуваєш грозу!..

Бо усе те марно… І долю не зрушити, а, відповідно, — жодного сенсу у її віщуванні.

Винним все одно завжди виявляється саме той, хто першим відкрив правду…

Салонні маски мають посміхатися ;)

 

17.07.2014

 

Валерія Дмитрук

Люди і збочення інформаційної доби

Люди і збочення інформаційної доби

“І навіщо витрачати нерви на тих, хто заробляє гроші?” — почула сьогодні запитання.

Цілком слушно і справедливо.

Адже триває на повну й набирає обертів “інформаційна війна”, яку проголосили і  усіляко підтримують саме ті “матінки й батечки Кураж”, котрі щодня на цьому заробляють.

Бо яка притомна людина бігатиме десятками сайтів з коментарями до геть усіх публікацій, а головно, — до тих, де найгучніша, найзапекліша сварка?

Яка притомна людина збиратиме й публікуватиме під виглядом “журналістського матеріалу” зливи бруду від тролів, просіяного крізь решето, аби-сь повизбирувати те, що написали “вороги”?..

Яка притомна людина наполегливо сіятиме бруд і сварки замість намагань шукати порозуміння, займатися творчістю, а якщо й вихованням, то таки не свиней, а людей?.. Бо у зливах багна нормально почуватися може лише свиня… Так, за багатьма біологічними показниками — найближча до людини істота. А щодо деяких представників сучасного суспільства, — і за такими показниками, як інтелект, моральність, сумління.

На кого перетворюються люди, для яких і розвагою, і “творчістю” стало оце “брудоносіння й брудомішання”? Деградація і реґрес — очевидні.

Якщо спробувати прикласти до сучасного соціуму, який творить інформаційний дискурс сьогодення, фрейдистську шкалу, то побачимо, що до життєпридатної й життєдайної орієнтації (люблячої, творчої, — за Е.Фромом) — дуже й дуже далеко. Деструктивне застрягання на другій (анальній) стадії розвитку та неприхована насолода від збочень, “дарованих” подібним станом, оприявнюють геть не позитивну тенденцію.

За психоаналітичною версією, індивід, що не зміг конструктивно розв’язати конфлікти якогось (чи кількох) етапів свого онтопсихоґенезу, може йти далі, періодично відчуваючи потім відголоски колишніх психотравм (що, власне, кілька століть і відбувалося досі з українським народом, і що спричинило нинішнє загострення), або ж — застрягнути на якійсь стадії й деградувати. І саме принцип насолоди тут відіграє чи не визначальну роль.

Як відомо психологам, невротик не отримує задоволення від отриманих колись психотравм та їх наслідків. Натомість у психотиків — вивернута шкала цінностей та понять, і саме вони отримують задоволення від збочень, від деструкції, від руйнації, від бруду.

Тож, що ми спостерігаємо?

Тенденцію до переходу від нейротизму до психотизму. А це вже — парафія не психологів, а психіатрів. Це — “клініка”, де процеси найчастіш — незворотні.

Розщеплену свідомість індивіда майже неможливо відновити у повністю здоровому вигляді. Розщеплена свідомість дарує такі задоволення, як відчуття власної непогрішимості і правоти (в усіх помилках завжди “винен хтось інший”, — друге “я”, сусід і т.д.), атрофуються приписи супер-его (сумління, відчуття сорому), відкидається “гніт культури”, і індивід скочується до чи не первісного стану.

Приблизно те ж відбувається і з цілим суспільством, свідомість переважної більшості якого після багаторічного “граблестрибання” нарешті віднайшла рятівний спосіб самозахисту від поодиноких докорів сумління, панацею геть на усе, – “це усе вони, вороги погані”, — де “вони” — не важить хто, адже це лише химери підсвідомості, що витісняє відчуття провини й перекладає її на будь-кого, аби лиш — подалі від себе.

Звісно, цей процес реґресу соціуму було підготовлено й інспіровано “спеціально підготовленими” людьми. І якщо хтось з них обив і продовжує це робити свідомо, заради відомої йому мети, є й такі, хто робить це напівсвідомо (за віру, за платню, за піар), а інші — несвідомо заковтують наживку. І, в результаті, розмови, спілкування, творчість, обмін інформацією, рівень її подачі та сприйняття невпинно скочуються все нижче.

Якої ж мети насправді може досягти той, хто свідомо офірував здоровим глуздом і притомною свідомістю, — буде це людина чи ціле суспільство?..

 

10.07.2014

Парад абсолютних істин

Парад абсолютних істин

«Непонимание, пожалуй, не такая уж страшная вещь. Спору нет, два народа и два языка никогда не будут друг другу так понятны и близки, как два человека одной нации и одного языка. Но это не причина отказываться от взаимного общения» (Г.Гессе)

 Людина висловлюється для того, щоб бути почутою. Аби ствердити свою думку, – одну з безлічі у нашому соціумі. І, якщо ми сподіваємося бути почутими, ми мусимо й чути інших.

Українське суспільство зараз розшароване й розколоте чи не найбільш за усю історію, принаймні, незалежної України. Розмова глухих з глухими. Ходіння за сліпими поводирями. Крики глашатаїв до тих і на тих, кого вони призначили бути “неправими”.

Абсолютної істини немає. Як і немає її носіїв.

Тому коли хтось натягає комінтернівську тужурку і готовий ставити до стінки усіх тих, хто думає й каже “не так”, коли починаються самосуди з претензією на істину в останній інстанції… виникає відчуття, що світ збожеволів…

А у божевільному світі діють правила абсурду.

І звучить таке: «Не бросайте жемчуга вашего перед свиньями, чтобы они не попрали его ногами своими и, обратившись, не растерзали вас» (Мф. 7:6)

…Не кожен наважиться називати своїх опонентів свинями. Але. Схоже, час “месій для потреби” повернувся. І мода на вигідну позу нью-Печоріна відвойовує свою незмінну й архімодну нішу…

Звісно, набагато легше й пафосніш не самому щось робити, а познаходити “винних”, навішати ярликів і звинувачень… Це просто. Але це шлях деструктивності, до якого зазвичай вдаються саме маніпулятори, не здатні переконати своїми діями чи словом.

…Емоції, емоції, емоції…

Коли немає раціональних аргументів, вдаються до емоцій.

Коли потрібно змусити людину попри її інтереси й раціональне сприйняття, треба тиснути на позасвідоме. Той же тиск на почуття сорому, викликання фальшивого комплексу провини, — дуже потужні засоби маніпуляції як окремою людиною, так і людськими масами.

А коли люди починають бачити, що “крокувати не в ногу” вже не лише “соромно”, а й може стати небезпечним, то змушені обирати, — елементарне виживання чи дії згідно свого сумління, принципів і розуму…

І вкотре перемагає “еліта натовпу”… Фейлетонна доба триває. Ба, більше. Вона у розпалі.

П.С. Я ніколи не думала, що можливе повернення не просто до диктату свідомості совків, а до ревкомів. Трансформація у стилі ретро…

 

21.02.2014

Валерія Дмитрук

Читать полностью: http://h.ua/story/399462/#ixzz371GGgflR

Пафосність “колишніх”

Пафосність “колишніх”

У “колишніх” – усе з надміром, з перебором. Як кажуть у народі, люблять “передати куті меду”. Це ті, що за СРСР кидалися пафосно на барикади (попередньо перевіривши, чи немає загроз для себе, коханих). Вони завжди трималися “на вістрі” й водночас нічим не ризикували…

Флюгери. Доводилося спостерігати це явище, й не раз. Це постсовковий спадок, який проявляється і досі у нашому суспільстві. І, що найбільш прикро, саме отакі флюгери вже й тепер, так само як раніше. пнуться на барикади, вимахують плакатами, судять когось і натягають маску святенників. І їм вірять… Тут вже справа вродженої мімікрії й пристосуванства подібних людей. Не кожен вміє так швидко не просто побачити, що є зараз актуальним. що ціниться, що сподобається масі. Ні! Не кожен отак моментально зречеться старих ідеалів і з радісними обіймами кинеться до “нового-незнаного, але актуального”.

І не кожен при цьому так легко зречеться старого. Того, за що сам перший пафосно тільника на собі шматував (щоправда, заздалегідь приготованого задля вистави).

У чому ж феномен успішності подібної мімікрії у суспільстві? Чому люди готові підтримати фарисея, який щоразу опиняється на верхівці хвилі, — то одної, то іншої? Можливо, це страх? Бо від хамелеона не знаєш, чого й чекати… У когось, можливо, огида й небажання зв’язуватися з моральними потворами… А у когось – сподівання й собі легко й безболісно прилаштуватися поблизу отого вічномажорного фарисея…

І виходить так, що у суспільстві раз за разом, мов намул, спливають ті ж самі пустушки… Яким ніхто не суперечить… бо: бояться, гидують, сподіваються прилаштуватися (потрібне підкреслити)). І зрештою,   суспільство тупцює на місці. Під проводом чергових фарисеїв-флюгерів-пристосуванців. А це – ціла система. Це – влада наскрізь з колишніх комсомольських функціонерів. що першими відчули, що пора “рвати” і, принагідно, встигли собі немало “урвати”. Це й корупція по усіх чиновницьких кабінетах. Це – медицина за не просто хабарі, а величезні гроші, без яких часом людей на “швидких”(!) розвозять по домах… вмирати. Бо немає держкоштів на ліки чи навіть ліжко у палаті… Це – дипломи, що кимось купуються як додаток-постфактум до першого запису у трудовій про посаду міністра чи губернатора області, а хтось – без хабаря не влаштується за чесно здобутим фахом…

А нагорі – ті ж самі. І, повірте, вони зовсім не потерпають. Ані матеріально, ані морально. Бо кожна нова зрада-мімікрія лише додає суспільному хамелеонові бонусів…

Так, кожен з нас часом змінює думку й погляди. Але це переоцінка цінностей, майже перебудова світогляду людини. І часто при цьому багато що втрачаємо. Головне – сумління не втратити… Та для флюгерів-хамелеонів це не питання. Й не перешкода. Такі поняття як зрада, дружба, сумління для них – лише черговий набор яскравих фішок, якими так зручно маніпулювати у своєму пустопорожньому моралізаторстві… А ми слухаймо далі, бо ж:

“Нехай, – каже.

- Може, так і треба!

- Так і треба?

Бо немає Господа на небі!”    (Т.Шевченко)

 

14.11.2013

Валерія Дмитрук


Читать полностью: http://h.ua/story/391108/#ixzz35bL1u6WR

Не час досліджувати конформізм?

Не час досліджувати конформізм?

У одній з інтернет-дискусій почула фразу: “Сейчас не время исследовать конформизм. Сейчас все, что содействует становлению гражданского общества, должно привествоваться. Даже если это не искреннее что-то”.

Спочатку подумалося: без коментарів… Але ж — якщо мовчати, то негідники так і заправлятимуть усім. А народ бігатиме за черговими перелицьованими “на потребу дня” флюгерами. За тими, хто колись глашатайствував про провідну роль КПРС із тим самим завзяттям, що й зараз про зовсім протилежне, бо ж у них, розумієте, “амбіції зашкалюють”.

Навчимся нарешті бачити абсолютно безвідповідальних мапуляторів чи ні, Шановні Громадяни України?

Будем послідовно відстоювати саме свої інтереси, а не чергових псевдолідерів-прилипал?

Згадаємо про вже вписану в історію роль попередніх лідерів країни, їх обіцянки, конкретну діяльність і  повну відсутність політичної та юридичної відповідальності з боку тих людей?

Чи просто вкотре приведемо до влади — не важливо кого персонально, але — знову безвідповідальних перед народом та країною?

…Втім, зараз пропоную замислитися не лише над цим. А над системою “піраміди МММ”, у яку добровільно “впрягаются” люди. І хоча вже викладала думки з аналогічної проблематики у статті “Пафосність колишніх”, та, вочевидь, багато хто не готовий побачити очевидне, а радо користується чужими штампами й закликами.

Отже: виправдовує мета засоби? Чи можна у тандемі, а ще гірше — під проводом непорядних, нещирих людей сподіватися на позитивні зміни для суспільства? Невже настільки складно зрозуміти, що людина непорядна просто вдовольняє свої інтереси коштом тих, хто їй вірить і слухає?..

Кому вигідні заклики до громадянської війни чи намагання нацькувати одну  частину суспільства на іншу?

Хто витягає з запиленої шухляди вже не раз застосований ними совковий принцип “хто не з нами, той проти нас”?

Чи не заважає ажіотаж та заклики “не час вагатися й думати!” відстояти саме інтереси народу, заради чого,  власне, спочатку люди й збиралися? Чи не підмінять людям вкотре їх бажання інтересами чергових псевдолідерів?..

Наївно думати, що “ворог мого ворога — мій друг”. Але ще більша наївність — вбачати “ворогів” серед груп за фінансовими інтересами, на які перетворилися сучасні українські політпартії. Там немає “ворогів” і навіть опонентів. А є — конкуренція. Це ринок, шановні. І яку роль відведено народу? Та навіть не споживача, що “завжди правий”! Ми не маємо змоги повернути неякісний продукт. Ми не можемо ані отримати витрачені на нього кошти (у суспільно-політичній площині — відтинок розвитку країни й нашого з вами буття), ані вжити санкції до продавців, що вкотре надурили нас із цим товаром.

То можливо, справа не у тому чи іншому політтоварі, і навіть не у продавцях? Можливо, таки замало пересунути прилавки й поміняти лавочників?

Безкарність і відсутність перспективи відповідальності розбещує будь-кого. Що вже казати про наших сучасних політиків, які давно розучилися бачити перед собою суспільство, народ, виборців, громадян. Політиків, що привчилися спочатку купувати голоси “за гречку”, а далі — елементарно полегшили собі життя злочинними змінами до Конституції.

Кажуть, що історія вчить, якщо її вивчаєш. Історія незалежної України не настільки давня, і більшість з нас добре її пам’ятає. Чому ж не робимо висновків? Чому завжди дозволяємо вигравати комусь іншому? За наш з вами рахунок. Чому постійно втрачає народ і, вкотре одурений, продовжує скакати по тих самих граблях?..

…Отже — про конформізм у розрізі наукового експерименту. Дослідник С.Еш проводив соціально-психологічне дослідження, коли групі людей задавали питання, а окремі підставні особи першими давали хибну відповідь. В результаті інші люди корелювали свою відповідь згідно з почутим. Коли група підставних осіб давала різні варіанти невірної відповіді, кількість правильних, особисто сформульованих відповідей серед досліджуваної групи збільшувалася в рази. Таким чином, бачимо, що й кардинально поділене за “чорно-білим” принципом суспільство втрачає свої орієнтири, а починає конформно підганятися під задані кимось рамки.

Давайте позбавлятися конформізму, адже, вочевидь, досі він грав на руку зовсім не нам самим.

18.12.2013

Валерія Дмитрук

Читать полностью: http://h.ua/story/394772/#ixzz35bN1VdYH

Свобода і людяність

Свобода і людяність

Свобода задля чи свобода проти? Одне з питань, що переслідує людство.

Зараз у нас багато кажуть про свободу. Гарні слова, натхненні й начебто патріотичні. Начебто. Бо патріотизм — це не свобода ненависті, а любов. Любов до своєї землі, до своїх близьких… навіть якщо їх думки й дії нам не завжди до вподоби.

Терпимість до іншої позиції не дає світу стати мертво-пласким.

…Прочитала у Птицелова Фрагорійського ось ці думки:

Вспомнилась надпись на воротах Освенцима, одного из немецких концлагерей: «Arbeit macht frei» — «Труд сделает вас свободными».

Они не придумали новой технологии одурачивания и уничтожения. Они говорят, как и почти семьдесят лет назад: это не концлагерь, а фильтрация — ничего страшного. Это просто разумно и целесообразно. И “гуманитарный коридор” как-то странно теперь увязан с фильтрационными “мероприятиями”. Как говорится, движение теперь разрешено только по заранее обозначенному ИМИ маршруту. От Майдана до Майданека…” http://writercenter.ru/library/kritika/sbornik-miniatjur/pticelov-iz-zapisnoj-knizhki/139693.html

…То за що півроку тому люди вийшли на Майдан? За те, щоб отримати ремейк Майдану-2004, але із додаванням “металу”?..

І не лише у обертонах, а й металу, що знищує людські життя.

І нівелює нашу совість. Совість тих, хто разом з іншими галасує і звинувачує в усьому бік протилежний…

І совість тих, хто втомився доводити будь-що зібранню глухих…

…Ми усі вже стали іншими.