світогляд

“Світське життя”

“Світське життя”

Неизменные декорации,
Но мельчает, мельчает народ…
Сублимация деградации, –
К торжеству дебилизма ведёт)))

Shinha

Маски посміхаються маскам. Кого треба, гудять, кого треба — вихваляють. Реверанси й пікірування порожньо-грайливими поглядами. Усе — “як годиться”.

А задля чого, власне?..

Улягання законам “світського салону”, що усіх перетворює на штучних ляльок, геть до того, що тим, кого вважаєш друзями, зрештою втомишся намарне вказувати на те, що віщує інтуїція чи досвід. Адже — не можуть чи й не хочуть повірити… Аж допоки не вдарить грім. Та — запізно, як і завжди.

Звісно, ніхто не дочерпався істини, нічиє знання й передчування не є досконалим… Воно усе так. Але ж чому із цим рахуватися маєш саме ти? Чому притишуєш свій голос аж до мовчазности — лише заради того, щоб не скаламутити чийсь спокій зараз?.. Бо ж знаєш, таки передчуваєш грозу!..

Бо усе те марно… І долю не зрушити, а, відповідно, — жодного сенсу у її віщуванні.

Винним все одно завжди виявляється саме той, хто першим відкрив правду…

Салонні маски мають посміхатися ;)

17.07.2014

Безбатченки у пошуку власного коріння

Спроба перекладу положень психоісторії української літератури Н.Зборовської у психоісторію нашого соціополітичного буття.

Відомий літературознавець Ніла Зборовська у монографії “Код української літератури” представила психоаналітичний зріз історії української літератури як проекцію підсвідомого нації. Такий погляд дозволяє спробувати розв’язати запитання, що досить часто лишаються без відповіді.

Отже, концепція дослідниці базується на аналізі материнсько-батьківського коду української нації. Традиційно патріархальний етнос під час поневолення імперією частково розгубив своє коріння, і тепер мусить його віднайти, щоб відновити психоструктуру власної ментальності.

Автор пише: “…імперський суб’єкт спрямований на порушення табу, яке відкриває йому шлях до символічної злочинності (на рівні слова)  та до соціальної злочинності (на рівні історичних перверсій, за аналогією до більшовизму); національний – має стійку психологічну перешкоду щодо порушення табу, оскільки в його психології активізується агент символічного закону через архетип праотця. Лише національна несвідомість дає змогу імперському суб’єкту плутати національний характер і спонукати його до перверсій

А тепер погляньмо навколо – чи не несвідомим і досі керується досить велика частина соціуму? І до чого це призводить? Гонитва за мріями й казками та повне розчарування через їх примарність і нездійсненність. Бо зруйновано батьківський архетип свідомості, й маргінали-безбатченки не мають стійкого самоопертя на власні сили й бачення речей, а тому дуже легко надаються до керування через інстинкти й бажання силами сторонніми. Це засвідчує інфальтильний характер “вічно недорослих” синів нації, що можуть лиш нарікати на обставини, а не відповідати особисто за власну долю й вибір.

То як відродити код національної свідомості? У книзі сказано про “аристократичний закон свідомої любові” на противагу деструктивно-депресивному дискурсу ненависті, що інспірований у свідомість багатьох. Але питання лишається відкритим для кожного окремо.

22.04.2012