Лют 24 2015
А голос бринів…
А голос бринів… Золотим весельцем торкався душі й відчиняв її до життя, до сонця, до справжньості… Рятував із небуття, зігріваючи своїм теплом…
Голос, що був життям.
Досі.
Попри закони фізичного буття й небуття.
Попри поспіх буденщини сих днів.
Попри збайдужіння й жорстокість.
Десь тут, на самісінькому дні, лишилася одна надія, єдиний рятунок – торкнутися живлющої води з того джерела, що колись винесло на берег та навчило любити життя. Любити і жити – попри усе. Жити, і дарувати світло, тепло, буття…
Голос, що і є Життям…
Лют 24, 2015 @ 12:30:15
Чудово! І своєчасно.
Лют 25, 2015 @ 00:36:38
Дякую, Ліліт :)
Це добре, що відгукується у читача ))) для того й твориться щось…
Лют 25, 2015 @ 13:12:29
Чудово!!! Мені сподобалось!!!
Лип 28, 2015 @ 22:13:48
nasilu nashel was. hoshu wiyti na kontact. miru wam