Лис 14 2014
Горобино, а ти ж бо чия?
Горобина… сльоза моя.
Гірко-гірко… пішли дощі.
Горобино, ти ж не мовчи.
А коралі такі гіркі
Злото-жовтень надів тобі.
Злодій жовтень…
Стоїш, тремтиш…
Що ж… не вернеш…
Не плач, облиш…
http://h.ua/story/411161/
Жов 21 2014
Варіації на тему поезії Т.Шевченка
(громадянська лірика)
Мороз по шкірі пробирає,
Як озираю ті діла…
Вже рік не перший до розмаю
Минув, коли сама пішла
Хисткими кроками Вкраїна,
Та недогледіла, що сина
Забрала доленька тяжка,
Що знову зирить хижим круком,
Чи не відтять красуні руку,
Та й кинуть далі дотлівати,
Бо не врятують батько-мати,
Та й піде слава по світах…
Молюся… з сонцем на вустах…
Даруй малесеньку краплину,–
Сльозинку радості дитині…
 |
(екзистенційні мотиви)
“І сонце гріло, не пекло!”
А далі пЕкло – геть за душу
Щодня торкає, й душить, душить…
Вже й розпадаєсь полотно,
Де золоте колись шитво
На сонці гарно так сіяло,
Та й світла вже того не стало…
Все так – було, і загуло.
Скажи, — чого ж бо так воно, —
Що на світанні золотіє,
Дарує в щирості надії;
Опівдні припече тавром,
Що хочеш геть піти з ціпком…
Й надвечір раптом так засяє,
Мов з горобиною коралі,
Де гіркоту єдна з красою…
Ну що ж… хвилинку ще постою,
Бо не один на світі вік
Живе й страждає чоловік.
Валерія Дмитрук
21.10.2014
http://h.ua/story/410127/
Вер 15 2014
Зіграй свою мелодію
наодинці.
Як у прочинене вікно
терпкі пахощі гілля
стукотітимуть.
І гульвіса-вітер
пожовклого дня
гортатиме газету,
що з її сторінок
посміхалось минуле.
…Що для когось — учора.
а для інших — назавжди.
Безборонне обертання
з літа — до осені —
перелічує твої дні
холодним стукотом
“день-ніч “…
…Неоднаково
Валерія Дмитрук
Сер 27 2014
Безкінечність можна посунути,
нехай собі ще почекає;
п’ємо каламутні думки
з гіркуватим осіннім чаєм.
П’ємо і ховаймось за гордість,
за правила і усталеність,
а думки – до весни вже просяться,
коли осені рух зупиняється;
коли холодно так і зимно,
коли знаєш лише, що треба…
а кому: тобі тут на землі,
а чи там комусь – вже на небі?
Безкінечність іще почекає,
то буденність нас мчить у вир.
Та однак, прохололим чаєм
не зігріти душу, повір.
Сер 8 2014
Зріза ножем останні краплі зойку
Листопадів скрипучий баритон;
Вже шерхіт листя у повітрі носить,
Й зникає силует поміж колон.
Ось капелюх обтрушує свій змоклий.
І гострить ніж, старий мисливський ніж.
На хворий сад суворий ронить погляд.
Відходить сад, і він піде туди ж.
Ще промайне в старих дощаних дверях,
Подивиться, зіпершися на пліт,
Як червоніє калиновий кетяг
На сірім тлі відосенілих днів.
Валерія Дмитрук
Лип 29 2014
Він награвав на піаніно
віртуозно-недбалий джаз
пролітали картини
чорно-білого життя
кадри зі спогадів
проступали
на старій кінострічці…
він грав…
Кадри мЕлькали
Наче пальці клавіш
Нерозбірливий шрифт листів
Фальш в словах ” ТЫ меня не оставишь”
Нот нерівний стрій летів
Він грав…
І коливалася душа
між forte i piano,
коли найстрімкіший рух
обривався пекучим болем…
І на piano —
тихесенька сповідь
ронилася з твоїх рук…
Ловив її серця стук
Й розливав по тілу
Ніби гаряч й гІркоту текіли
Ноти тихше все мерехтіли
Заганяючи зорі в ніч
Вже доба йшла на нове коло
Він грав
і на хвилі forte
ранок
розітнув
простирадло
ночі.
07.05.2014
написано у тандемі зі Славіком
Лип 23 2014
На самотній землі
Ти вдивляєшся в небо,
І вогнем проплива
Знову сонце на дні.
На замшілому дні
Постарілого неба,
Що, за літо втомившись,
Чекає зими.
І проміння спада,
Не розбившись на скалки.
Лиш розвіється в хвилях
І тихо мигтить.
Обгоріла стерня
Твої кроки опалить.
Ти підеш, і самотність
Землі заболить.
Лип 20 2014
Птахи вмирають у польоті
паперові сторінки твоїх снів
згубили початок і кінець
неозначеність дня
зупинила мене на дорозі
щось тихо
спускалося з неба
я зловила перо
звук пострілу
розсипалось повітря
дрібними скалками сміху
і полинув сніг
між землею і небом
тільки я
у білій імлі
наростає мовчання
Вмирають прозорі птахи
Лип 17 2014
Стікає біль з блискучої вітрини,
Втупивсь ліхтар у темряву нічну,
Летіла осінь з розпачу на стіну,
Глухий бетон не виборсавсь зі сну.
Сміття, пакети, мішура яскрава,
Агіток пальці, — “Проти, а чи За?”…
Твоя міська, твоя солодка зваба,
Твій целофан, прозорий, мов сльоза…
Де телефон із дротом застарілий.
Сумні гудки. Синіє “Телеком”.
Пусти мене, паяце збанкрутілий.
Ти на розпродаж запізнивсь давно.
10.10.04
Лип 17 2014
Доторкнешся рукою
до моєї душі…
Доторкнешся словами
до неба…
Ми так поспішали
галасливими людними вулицями…
Що забули про тишу
і про щирість погляду…
Розбивалися хвилі
криками чайок,
що у небі самотності
єднали тривання крихке…
Немов прозорою ниткою —
так, що вже не розірвати…
Ти чуєш це?..
Затримай свою руку
у моїх долонях…
Останні коментарі