На мить зупинитися

«Життя весь час відволікає нашу увагу; і ми навіть не встигаємо побачити, від чого саме» (Ф.Кафка)

А можливо, усе навпаки, й ми відволікаємося від життя постійними клопотами, невідкладними справами та проблемами?

Неперервний галас зовнішнього заступає власні думки, а амбіції заважають почуттям. Часом хтось звертається до священиків, психологів, лікарів чи навіть астрологів. Часом – просто випадає зі щоденного кола гонитви, бо сили зрадили й порожнеча перемогла… Тоді судомно намагаєшся пригадати щось таке важливе, близьке, але безнадійно забуте.

Але… «людина – істота, що до всього звикає», – як казав Федір Михайлович, і от ми вже знову у лавах тих, хто біжить, поспішає, прагне та бореться…

І що ж лишається у наслідку? «Не час минає, а минаєм ми…» (Л.Костенко) Минаємо через власну короткозорість, неуважність, поспіх… Минаємо… назавжди?..

* * *

Десь олень біг. Вмираючи, кричав.

Десь ворон на сосні сновиддям чорним

Пророкував, що вічність нас огорне…

А день мовчав, і цілий світ мовчав.

Десь хибне коло смерті замикав

Такий кривавий неминучий обрій;

Ми в руки віддалися долі добрій,

Але не знати, хто добра надбав.

Десь ти від дня минулого тікав,

Що не згорів у вечора пожежі…

І тягнеться вервечки днів безмежжя…

Десь ти втікав, а день наздоганяв.

30.06.2013

Автор: Агата Аргентум • Художня проза • 2 • Мітки: Vel Dem, етюд-інтроспекція, поезія