Гру 11 2014
Дощесніг
Сьогодні увесь вечір щось стукало-шаруділо по вікнам. Мрячний тьмавий день закляклими гілками вростав-перетікав у вечір, наливаючись нічним мороком і потойбічними звуками.
У темряві поступово зникають тіні, й не відрізнити чорне від білого, а добро від зла. …Виходить, що тіні — породження світла, цієї чи то легкої й безтурботної, чи то пронизливо-нещадної стихії…
Втім, увечері нічого цього немає. Лишаються хіба що думки… Про одне, інше, про дощесніг за вікном, про дерева, що їм так холодно й боляче щоразу перетворюватись на крижані завмерлі скульптури, стовпи зими…
А десь там — гальма авто. І світло від фар, що підвело рису цього дня. Немовби якийсь підсумок. З тугою про те, що не сталося, і те, що прийде натомість. Порожнечу завжди чимось заповнюють…
Дощесніг шарудить і стукає, пише якийсь свій літопис Буття. Буття без контрастів і гострих кутів. Буття– без порожнечі.
…Він так нагадує зливи часів Потопу…
Гру 11, 2014 @ 14:56:09
Гру 19, 2014 @ 13:22:22
Спасибі, що читаєте )
Гру 21, 2014 @ 23:02:03
вам дякую
Гру 11, 2014 @ 15:31:56
Чудово написано. Люблю такий ритм та смисл письма)
Гру 19, 2014 @ 13:23:04
Дякую, Ліліт )) рада, що знаходите час прочитати й відгукнутися