Мовчання між рядків та мов
“Таким чином, між двома мовами ваша стихія – мовчання” (Ю. Крістева)
Спочатку було Слово… Людина живе поміж слів, мислить та пізнає завдяки поняттям, словам. Слово є інструментом мислення та нероздільно пов’язане із нашою свідомістю. Слово і мова.
Стверджують, що рідною може бути тільки одна мова. І кожен знаходить свої докази “за” чи “проти” цього твердження. Непоодинокі приклади письменників, що творили не однією мовою, але частіше люди не можуть висловити найгостріші емоції та почуття нерідною мовою…
Кажуть, що сни ми бачимо лише рідною мовою…
Не одразу розумієш красу поезії чужою мовою…
Мову, слово потрібно відчути немов на дотик і на смак.
…Але це питання творчості. А є питання психологічні. Зокрема, Юлія Крістева пов’язує білінгвізм і поліглотію із маргінальністю чужинця – людини, що покинула (втратила) своє і намагається надолужити це у осягненні чужого. Намагання досягти ідеалу у царині чужого – своєрідна гіперкомпенсація за колишні втрати й розчарування, що спіткали людину у царині свого, рідного.
І чого тут більше – здобутків чи втрат? Хтозна… Якщо казати знову про творчість, то уся вона – здобуття, побудоване на якихось особистих втратах.
Але якщо подумати про німоту чужинця, що відбився берега і перебуває у вічних мандрах, у постійному пошуку, котрий допомагає забутися лише до часу. Дон Жуан стомився бавитися у пошуки, а перекотиполе лишається серед пісків порожньої пустелі.
І мовчання як вибір переростає у мовчання без вибору. У мовчання між рядків.
“Ми – знак без жодного смислу,
Нечутливі до будь-яких страждань, ми майже
втратили здатність говорити в країні чужій.” (Гельдерлін)
14.12.2012