Сірий світ. Дощ. Музика

«Послухай сіру тишу вона тече у жилах, вона в тобі пульсує, холодна і жива. Послухай сіру тишу,склади тихенько крила і може ти почуєш, як пророста трава…» (з пісні Ірини Грей)

І таке прозвучало: світ не добрий і не злий, він байдужий до нас і лиш повертає те, що ми сюди привносимо…

Що ти даруєш цьому буттю? Проблеми, клопоти, поспіх відбирають натхнення і час до творчості. І лишається банальність. Банальність і сірість. Табула раса і хаос як простір для нового со-творення. Якщо зважитися відринути сталість.

Тобі звично ховати думки у тумані і тікати туди від себе. І сірий колір туману поглинає усі барви й почуття. Поглинає і нівелює. Аж до того часу, поки готовий будеш вихопити їх з сірого марева і матеріалізувати… Та упізнати – для себе своє. Як у дзеркалі сутінків, коли згасання денного світла породжує зовсім інші кольори – приглушені та глибокі як безодню…

Або – як у тому назавжди втраченому (чи ні?) червневому дощовому присмерку… Коли спека й галас дня розчинилися, омиті зливою почуттів. І чиїсь голоси, дитячий сміх, відлуння кроків на мокрій бруківці, та запашний присмерк ясмину… І вже не заховаєшся від барв і звуків, що виринають з сірих і таких небуденних сутінків… Сутінків, після яких – найкраще світання…

Крок до себе з сірого туману — це так мало і багато водночас… Крок до тебе… Крок до буття…

Джерело фото: http://photocentra.ru/work/104954 

06.03.2013

Валерія Дмитрук

http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3225376-siryi-svit-dosch-muzyka

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki