Гру 2 2014

Тієї ночі Рибалці наснилося, що згодував своє серце рибам…

Мовчазні й невдячні, вони неблимно дивилися на нього крізь товщу води, немов вимагали продовження бенкету.

Чого їм іще?.. Роки життя пішли у воду чи за водою. Море завжди усе повертає. От тільки йому вертало лускою, намулом, більшою чи меншою кількістю риби, та, власне, й по всьому… І нічого із тим не вдієш. Лише якась порожнеча усередині все ширилася, темнішала, і дедалі більш затягувала думки та настрій сльотавою тугою, що її не поясниш, не вилікуєш, не позбудешся…

..Море хвилювалося. Крізь мряку майже не видно було де небо, а де море. Він витягував сітку – немов давній наболілий спогад, із яким так і житимеш довіку.

Приреченість. Вода приречена вертати у море, а людина – в землю чи й хтозна куди.

http://h.ua/story/411917/#ixzz3KgkqqG9h