Лип 5 2014
Завіса
Завіса. І розсипаний бурштин.
Сумний куток. Змертвіла плащаниця.
Ти був як всі, був боязкий і ниций,
Ховавсь від вух, німий, за сірість спин.
І не спинив приниження з причин,
Що не тобі одному лиш відомі:
У натовпі, там кожен був знайомий,
А ти — боявся осуду цих спин.
Чужий собі самому Арлекін…
Лип 06, 2014 @ 17:56:09
тонка поезія… кранае серца…
Лип 07, 2014 @ 09:26:36
Дякую за відгук і тонке сприйняття )
Лип 06, 2014 @ 23:35:27
гарний вірш. Напрочут чітко відображена сутність одинокої людини.
Лип 07, 2014 @ 09:28:07
спасибі, Славику)
Точно підмічено…