Vel Dem

Один спогад. Сторінки буття

Чер 18 2014

Один спогад. Сторінки буття

Хрусткими пальцями доторкаєшся неба і безнадійно мовчиш. Усе вже пройдено — жалощі, біль, розчарування, благання і злість. Десь загублено та розвіяно вагання й сумніви.

Та до чого усе це тепер? Коли очі розчиняються у недосяжному просторі, а небо кришиться й розколюється від отого, що має вихід лише у пучках пальців.

— Життя — жорстка річ. І кожного б’є по-своєму.

Промовив і відвернувся. А я розгубила увагу, бо де там було до неба, коли дати б раду на землі…

…Так, життя б’є…

Навідліг, з розмаху, підступно й несподівано… А світ регочеться і йде собі далі. Байдуже.
Знизують плечима дощі й сіро набухають у душі мрякою…

То усе сонце. Відвертається на мить, а немов забуває про тебе назавжди…
І тоді душа у дощі…
І стінка — шорстка, тверда і надійна. Добре, що хоч щось лишилося собою у цім світі, раптово поглинутім дощами. У світі потопу, де потопельники марно намацують свої спогади, плани й уламки надій… усе вислизає з рук, мов сполохані промоклі птахи, обдає тебе бризками сліз і тікає.

…Ти тільки тримайся. Стихія — вона теж не назавжди.
Світліше буде…
…потім.

10.01.2014

Автор: Агата Аргентум • Художня проза • 5 • Мітки: , ,

Музика тиші

Чер 18 2014

Музика тиші

“Ты чувствуешь то, в чем ты нуждаешься. Ты являешься тем, в чем нуждаешься. Ты являешься тем, что тебе интересно. Состояния приходят и уходят, ты вне состояний. Любое состояние, которое может быть названо, которые переживаются, являются состоянием тела. И если ты скажешь: «Да, это счастье! Это – любовь, вот оно!», – это переживается телом. Только для тела есть любовь, печаль, радость и что- либо еще… Ни одно из переживаний не является постоянным. Ты находишься до всяких определений, а ты хочешь одного какого-то удовольствия, которое когда-то случилось. Если какое-то переживание начинает цениться, ценится прошлое, то, чего нет. Ты лелеешь память, ты не находишься здесь, а выискиваешь здесь то, что было там. Тебе не нужно ничего делать, чтобы переживать настоящий момент.Ни одной идеи, ни одного слова не нужно, чтобы настоящий момент был настоящим моментом. То, что есть, то и есть, и этого всегда достаточно” (Артур Сита)

Жити сьогодні… Це найбільш природньо для усіх живих, але й найбільш складно. Ми повсякчас носимо із собою старі проблеми, образи, історії, – пригадуємо та прокручуємо їх у свідомості знову й знов. І так “вчора” неухильно й невблаганно керує днем сьогоднішнім…

Або ж будуємо прожекти завтрашнього дня. Чи навпаки – виринають страхи, що прийшли звідучора й віддзеркалюють у своєму викривленому дзеркалі майбуття. А десь між отими двома полюсами “вчора” і “завтра” й проминає саме життя – день за днем та мить за миттю…

Банально сказано і не раз – жити треба сьогодні й зараз… Відчувати цю мить, бачити ці кольори й чути музику, що випромінює навіть тиша. І тоді – почуєш себе, свою справжність і щирість, своє власне буття…

Часом треба перепочити і зануритися у тишу і спокій, щоб потім знову відчувати життя у всій його повноті… Своє життя.

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=JQzd2Pwl5Pg

13.07.2013

Автор: Агата Аргентум • Публіцистика • 0 • Мітки: , , ,

Катарсис. Перестрибнути крізь купальське багаття

Чер 18 2014

Катарсис. Перестрибнути крізь купальське багаття

Україна – земля на перетині західного та східного світоглядів, минулого й майбуття, язичництва і християнства. Ця наскрізна дуальність буття на марґінесі дає нам багато переваг, про котрі й не замислюємося, а сприймаємо як даність, ба навіть — як важку й непотрібну ношу…

Свято Івана Купала — день, позначений двома “сімками” (07.07), перша декада липня та розпал літа, коли сонце часом припікає, як вогонь, а усе живе поринає у якусь споглядальну медитативність. Вже й “улюблені” “народні обранці” з ВР, мов розжарені на сонці комахи, відпочивають (від чого, – питання інше, але й народ наразі радий просто відпочити від їх наврипливого інфодзижчання), а ми таки часом (та й часто) забуваємо про свято.

Ментальність народу найперше відображається у його мовленні. От і слово свято багато про що каже нам. Це не просто вихідний, а день, коли святе, світле приходить у думки та душу людини. Та чи не забуваємо ми часом (та й часто!) про цю потребу свята, що дає нам і відпочинок, і світло, що так необхідні для повноцінного творення свого життя?..

Політика, економіка, соціальні негаразди і навіть природні катаклізми стають незліченними приводами для обговорень і вихлюпування свого невдоволення. І поступово твориться дискурс, просто-таки вщерть затоплений негативом, він усе росте й шириться, а кожен додає щось своє: нарікання на безгрошів’я, владу, сусідів, погоду, співрозмовників… І поступово усе тьмяніє та блякне ота гуманітарна аура, про яку так намагалася нам нагадати колись Ліна Костенко та, схоже, марно…

…Катарсис, очищення вогнем… Люди здавна обожнювали вогонь та його силу. І недаремно на Івана Купала є звичай перестрибнути через багаття, пройти крізь вогонь, щоб очиститися від того намулу темряви й прикрощів, що переслідували людину упродовж року з дня у день. Кажуть, той, хто зрісся з темрявою, впустив її всередину, не перестрибне те багаття, а інша людина Феніксом пройде крізь святкове вогнище, і лишить негатив, що не торкнувся її душі, попелом, який паде додолу…

Свято, маківка літа сьогодні. З Іваном Купайлом нас!

https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=JZKb0nHvRVA 

07.07.2013

Автор: Агата Аргентум • Публіцистика • 2 • Мітки: ,

Електорат. Полювання за душами чи відстріл?

Чер 18 2014

Електорат. Полювання за душами чи відстріл?

У країні, що живе від виборів до виборів, які нічого не змінюють окрім суто номінальних перестановок у владі-опозиції (ці спарінг-партнери дедалі менше різняться між собою), вже давно цінуються не громадяни, а електорат. Й от саме за нього, ні, вже не точаться війни, а йде холодне і цинічне полювання. Електорат заганяють до інформаційної облоги, де є і приманки, і уміло порозвішувані “прапорці”. А далі – справа напрацьованих роками реакцій. Схоже, багато у чому праві представники психологічної школи біхевіористів: вони дивляться на людину як на механізм, що на певний стимул дає й відповідну передбачувану реакцію.

Полювання за душами та поголів’ям електорату відбувається усіма доступними і найбільш масовізованими засобами. І насамперед це ЗМІ. Якщо з друкованою пресою та ТБ усе більш-менш звично й зрозуміло, то віртуальні виверти мисливців та загонщиків у мережі Інтернет лише набирають обертів і фантазії. Тут і “добрий старий” тролінг, який, насправді, дає найменший ефект, адже мало хто зі сторонніх читає ті дискусії, а троль троля все одно ні в чому не переконає (“Синку, це фантастика!”(с) ). Тут і тенденційна подача інформації та немало інших відпрацьованих способів маніпуляції масовою свідомістю.

А іще – надання можливості невдоволеному електоратові безболісно й обережно “випустити пару” на різних форумах, сайтах і блогах. Можливо, це демократія… А можливо – елементарне зондування настроїв. І друге явно ближче, бо ж може давати цілком відчутний зиск.

Хтось тішить себе думкою щодо можливості використання віртуальної мережі для абсолютно невіртуальної революції, але зовсім не бачить того, як люди обирають комфорт… Навіть задля висловлення свого невдоволення. І бачимо такі собі “комфортно обставлені” протести, коли розшароване за партійним, мовним, ідеологічним, національним, економічним чи іншими принципами суспільство елементарно ділиться на окремі, закриті для діалогу, сегменти. І відбувається це як у бутті реальному, так і у віртуальному його віддзеркаленні.

Отже, електорат розігнано по окремих закутках, де його легше відловити й переділити. А маніпуляції з окремими сектами, звісно, набагато передбачуваніші за маніпуляції групами більшими.

Отже, експеримент добігає кінця, й усі вже на фінішній прямій?.. Передбачуваність губить навіть надії на розвиток, але ж старі граблі так і просяться стати одним з національних символів нашого народу.

03.07.2013

Автор: Агата Аргентум • Публіцистика • 4 • Мітки: , ,

На мить зупинитися

Чер 17 2014

На мить зупинитися

«Життя весь час відволікає нашу увагу; і ми навіть не встигаємо побачити, від чого саме» (Ф.Кафка)

А можливо, усе навпаки, й ми відволікаємося від життя постійними клопотами, невідкладними справами та проблемами?

Неперервний галас зовнішнього заступає власні думки, а амбіції заважають почуттям. Часом хтось звертається до священиків, психологів, лікарів чи навіть астрологів. Часом – просто випадає зі щоденного кола гонитви, бо сили зрадили й порожнеча перемогла… Тоді судомно намагаєшся пригадати щось таке важливе, близьке, але безнадійно забуте.

Але… «людина – істота, що до всього звикає», – як казав Федір Михайлович, і от ми вже знову у лавах тих, хто біжить, поспішає, прагне та бореться…

І що ж лишається у наслідку? «Не час минає, а минаєм ми…» (Л.Костенко) Минаємо через власну короткозорість, неуважність, поспіх… Минаємо… назавжди?..

* * *

Десь олень біг. Вмираючи, кричав.

Десь ворон на сосні сновиддям чорним

Пророкував, що вічність нас огорне…

А день мовчав, і цілий світ мовчав.

Десь хибне коло смерті замикав

Такий кривавий неминучий обрій;

Ми в руки віддалися долі добрій,

Але не знати, хто добра надбав.

Десь ти від дня минулого тікав,

Що не згорів у вечора пожежі…

І тягнеться вервечки днів безмежжя…

Десь ти втікав, а день наздоганяв.

30.06.2013

Автор: Агата Аргентум • Художня проза • 2 • Мітки: , ,

Деінде

Чер 17 2014

Деінде

Переклад поезії Дж.Баковія з румунської

George Bacovia – Aiurea

 

Blestemata mai fie si toamna,

Si frunza ce pica pe noi –

Blestemat sa mai fie si trgul

Ursuz, si cu vesnice ploi…

 

– Cetate – azilul ftiziei –

Nameti de la pol te cuprind…

Cetate, azi moare poetul

n bratele tale, tusind…

 

Дж. Баковія – Деінде

 

Я проклятий ще більше восени

Тим листям, що в листопаді паде…

Цей ярмарок життя,

Й похмурий вічний дощ…

 

Ця башта – пристановище сухотних, –

Втрачає під собою опертя.

Щось зрушило той колообіг часу…

Поет вмирає на твоїх руках…

Автор: Агата Аргентум • поезія • 0 • Мітки: , , ,

За Стефаником

Чер 10 2014

За Стефаником

І

Новина. Досьогодні розсипались дні

Жмутками кленового листя.

Праця. Туга. Бідність з колиски.

Вітер. Де ви, кленові листки?..

У сьогодні долинуть листи.

Чорний розпач. І туга печалі.

Сон. Провалля. Де спокій надбали.

І скривавлений захід вгорі.

Кров. Розпука. Нуртує. Горить.

Догоряють кленові листки

новиною погаслого неба.

ІІ

Скачуть по шибках.

Скачуть

І хапаються долі

Д’горі

Голову мою підводять

Червоні

Криваві

Оті язики.

Горе

Горить моє сонце д’горі

Де праця, де доля – горить

В горі

Червоний той захід горить

Угорі

Де сонце на крові.

ІІІ

Йой, вуйку, вуєчку, вийдемо на вуличку.

Йой, не бануйте, долю шануйте.

Доля… Стоїть хрестом посеред поля…

Йой, вуйку…

Горе…

Забула нас доля.

ІV

Холодний вітер

завіяв

у полі стежки

Замовчала

зчорніла земля

не моя

хвора осінь

останнього просить

вогня

що зігріє мене і її

і запалить

натомлений захід

що стогне вгорі

V

Гейби розкидані

долу думки

долинають

у вітрі осіннім

у холоднім його голосінні

жебракують замерзлі стежки

Холодно.

Тоскно.

Самотньо.

 

Автор: Агата Аргентум • поезія • 2 • Мітки: ,

Чи є між “осанна!” та “розіпни!” місце для визнання: “mea culpa”?

Чер 5 2014

Чи є між “осанна!” та “розіпни!” місце для визнання: “mea culpa”?

Готовність нести відповідальність за власний вибір та вчинки – важлива характеристика дорослішання як окремого індивіда, так і усього соціуму.

Готовність нести відповідальність за власний вибір та вчинки – важлива характеристика дорослішання як окремого індивіда, так і усього соціуму. То на якій стадії перебуває зараз українське суспільство? Чи багато людей зробили зі своїх дій та вибору висновки, що сягали б далі за таврування “зрадників” та створення нових ідолів? Адже це замкнене коло, де пасивний спостерігач завжди лишатиметься “обдуреним” та “зневаженим” на карнавалі власноруч обраних “месій-іуд”.

Звісно, видовища та гра завжди мали притягальну силу для людства. Та готовність задовольнятися лишень цим засвідчує застрягання на найнижчій за З.Фройдом стадії розвитку – оральній, споживацькій. Ну, про споживацьку культуру та ринкове суспільство сказано досі немало, але… “Васька кушает, да ест”… Поки дають їсти. А не дадуть – вкотре перетворяться з “месій” на “іуд”. Ото й усі зміни, що відбуваються у свідомості споживача.

І лишаємося у континуумі “Легенди про Великого Інквізитора” Достоєвського. Відповідальність як важка ноша й антитеза до безтурботного стадного щастя. Ну чи хоч “напівщастя”… Невже влаштовує?..

19.07.2012

Автор: Агата Аргентум • Публіцистика • 2 • Мітки: ,

Ціна помилки

Чер 4 2014

Ціна помилки

Етюд про двох метеликів

Ці два метелики, що прибилися до мого вікна… такі однакові й різні. Дві кропивниці мерехтливо-барвистого сяйва, два промінчики життя, два Знаки…

Першого знайшла надвечір. Зачепився на занавісці і щільно стулив свої крильця. Сірим був, не яскравим. Від обережного доторку ледь-ледь стріпнув затаєними яскравими барвами, наче востаннє… і принишк.

Вже зранку мертвий був.

…Через день, коли були гості, у когось під ногами просто на підлозі побачила веселкові барви нового метелика. Він наче хизувався своєю красою та довершеністю. То був виклик і небезпеці, і усьому звичному. Краса під ногами, крихка і безстрашна… Або – краса напоказ?..

Піднявся, пролетів кілька кіл і вилетів у вікно. Промайнув у очах, аж самій захотілося знову до свіжого повітря та сонця.

…Надворі було світло і вільно. Сонячно… Та думки усе вертали й вертали до отого сірого, несміливого, що ховав свою красу, не бив нею у вічі… Що так щиро був собою. Не напоказ, і не для гри. Не для усіх…

…Необережність і неуважність можуть вбивати без доторку. Та найперше – вбивають тебе самого зсередини. А тоді –  сонце втрачає свої барви і обертається на мертву машкару… Бо це твої руки, твої очі у гонитві за яскравим вбили справжнє…

…Але кажуть, душа метелика оживає… Коли відчує твою справжність…

19.06.2013

Автор: Агата Аргентум • Художня проза • 6 • Мітки:

1 2 3 4